Підвищений рівень ПСА у пацієнтів із поєднанням хронічного простатиту й доброякісної гіперплазії передміхурової залози: варіанти лікування та оптимізація діагностики раку (Огляд літератури)

Анотація

Взаємозв’язок між хронічним простатитом (ХП), який часто зустрічається у пацієнтів із доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ), та підвищеним рівнем простатоспецифічного антигену (ПСА) становить клінічну проблему, яка часто ускладнює процес прийняття рішень щодо діагностики раку передміхурової залози (РПЗ). Це створює значні клінічні труднощі, оскільки розмежування між доброякісними запальними захворюваннями та злоякісними процесами є критичним для визначення відповідної стратегії лікування, а тактика лікаря при підвищенні рівня ПСА в контексті ХП не є чітко визначеною в сучасних настановах.

Хоча більшість досліджень вказує на те, що антибіотики є найтиповішою стратегією лікування в таких випадках, вибір антибіотика та оптимальна тривалість лікування залишаються нез’ясованими. У деяких дослідженнях вивчали використання фторхінолонів та інших антибіотиків широкого спектра, але консенсус щодо найефективнішого режиму лікування відсутній. Крім того, є обмежені дані щодо довгострокових результатів антибіотикотерапії в таких випадках. Хоча більшість досліджень показала зниження рівня ПСА після антибіотикотерапії, залишається незрозумілим, чи покращує це точність діагностики РПЗ, адже зниження ПСА при цьому може бути відображенням зменшення запалення, а не відсутності раку, що створює ризик не помітити злоякісні пухлини.

Ще однією важливою проблемою є те, що запальні процеси в передміхуровій залозі можуть погіршувати й ускладнювати гістологічний аналіз, що створює ще більше проблем у діагностиці РПЗ. Запалення може змінити архітектуру тканини, ускладнюючи виявлення злоякісних клітин і підвищуючи ризик як хибнопозитивних, так і хибнонегативних результатів. Це також ускладнює інтерпретацію біопсії передміхурової залози й може затримувати правильне лікування раку.

Нові дослідження почали зосереджуватися на більш сучасних біомаркерах, як-от індексі здоров’я передміхурової залози (Prostate Health Index – PHI), 4Kscore, а також простатоспецифічному антигені РПЗ 3 (PCA3) та TMPRSS2:ERG, які можуть мати додаткову діагностичну цінність, порівняно з ПСА. Ці маркери показали обнадійливі результати в диференціації ХП від РПЗ, але їх клінічне застосування потребує подальшої валідації через масштабні дослідження.

Отже, взаємозв’язок між ХП, рівнем ПСА та РПЗ залишається складним і досі недостатньо вивченим. Подальші дослідження мають бути спрямовані на створення стандартизованих протоколів лікування при підвищенні ПСА у пацієнтів із ХП та ДГПЗ, уточнення ролі антибіотиків і вивчення інтеграції нових біомаркерів у рутинну клінічну практику. У цьому огляді наголошено на важливості індивідуалізованих діагностичних стратегій та інтеграції нових біомаркерів для оптимізації тактики ведення пацієнтів, зменшення кількості непотрібних біопсій і покращення клінічних результатів. Подальші добре сплановані дослідження повинні покращити наші знання та сприяти створенню доказових настанов для діагностики й лікування ХП і РПЗ.