Статеві та вікові модифікатори оперантної поведінки й ризику опіоїдної залежності у пацієнтів із хронічним болем

Анотація

Хронічний біль є складним біопсихосоціальним феноменом, який поєднує соматичні, психоемоційні та поведінкові компоненти. Важливою характеристикою хронічного болю є його тривалість понад 3 міс.; з часом він перестає бути лише симптомом і трансформується в самостійне патологічне явище з власною поведінковою динамікою. Одним із ключових ускладнень хронічного болю є формування оперантної поведінки, що підвищує ризик неефективності терапії та розвитку залежності від опіоїдних анальгетиків. Вікові й статеві чинники можуть відігравати модифікуючу роль у розвитку таких поведінкових патернів, визначаючи клінічний прогноз і терапевтичну тактику.

Мета дослідження: визначення ролі статі та віку як модифікуючих чинників формування оперантної поведінки й ризику розвитку опіоїдної залежності у пацієнтів із різними типами хронічного болю, а також аналіз взаємозв’язку між типом болю (первинний, вторинний, змішаний), поведінковими патернами пацієнтів та показниками шкали Diagnosis, Intractability, Risk, Efficacy (DIRE) з метою вдосконалення персоналізованих стратегій знеболення та визначення доцільності призначення або продовження опіоїдної анальгезії.

Матеріали та методи. Повністю програму дослідження завершили 302 пацієнти віком 18–70 років із хронічним первинним, вторинним та змішаним болем. Діагностика психічних та психосоматичних розладів проводилась відповідно до критеріїв Міжнародної класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11). За етіопатогенетичними механізмами виникнення болю та клініко-психопатологічними характеристиками відповідно до критеріїв MKX-11 усі пацієнти були розподілені на 5 груп: ППБ-1 – первинний психічний біль; ПФБ-2 – психофізіологічний біль; ППБ-3 – змішаний первинний психічний біль та психофізіологічний; ВЗБ – вторинний змішаний біль; ВОБ – вторинний органічний біль. Для оцінки ризику формування оперантної поведінки та прогнозування доцільності опіоїдної анальгезії застосовували шкалу DIRE. Статистичний аналіз здійснювали з використанням χ²-критерію, тесту Крускала – Уолліса та тесту Дана для множинних порівнянь.

Результати. Встановлено, що загальна різниця у частоті ризику формування оперантної поведінки між чоловіками та жінками не є достовірною, однак при стратифікації за етіопатогенетичними групами виявлено статистично значущі відмінності. У групі ППБ-1 спостерігалося істотне переважання чоловіків із підвищеним ризиком формування оперантної поведінки та залежності від опіоїдної терапії – майже у 1,5 раза вище, ніж у жінок (χ² = 8,35, p = 0,003). У групі ППБ-3 ризик формування оперантної поведінки та ймовірної залежності від опіоїдної анальгезії був максимальним у чоловіків (100%), тоді як у жінок становив 76,7% (χ² = 5,82, p = 0,015). У групах ПФБ-2 та ВЗБ статеві відмінності не досягли статистичної значущості. У групі ВОБ більшість пацієнтів незалежно від статі мали найнижчі ризики формування залежності від опіоїдної анальгезії. У загальній вибірці (p = 0,572) зв’язку між віком і ризиком не виявлено, однак у підгруповому аналізі (вікові категорії) групи ППБ-1 та ППБ-3 демонстрували виражену схильність до ризикової поведінки саме серед молодших пацієнтів (віком до 29 років). Єдина статистично значуща залежність між віком і ризиком виявлена у групі ППБ-1 (p = 0,035). Пацієнти старшого віку у групах ВОБ та ВЗБ мали найвищі бали за шкалою DIRE та найнижчі ризики формування оперантної поведінки.

Висновки. Стать і вік є значущими модифікуючими факторами формування оперантної поведінки та ризику опіоїдної залежності у пацієнтів із хронічним болем. Особливо вразливою групою є молоді чоловіки з первинно-психічним та змішаним болем, які потребують проактивних психотерапевтичних, психоосвітніх і превентивних заходів для зниження ризику розвитку оперантної поведінки. Виявлені закономірності мають практичне значення для формування персоналізованих стратегій знеболення та обґрунтування показань до призначення або продовження опіоїдної терапії.