Гостре ураження нирок у пацієнтів з тяжким та критичним перебігом COVID-19

Анотація

Гостре ураження нирок (ГУН) характеризується раптовим зниженням функції нирок, зазвичай відзначається підвищенням рівня креатиніну в сироватці крові та/або зниженням діурезу. Це поширене ускладнення серед тяжкохворих пацієнтів із COVID-19, при цьому дослідження повідомляють про частоту виникнення 20–40% в осіб, які були госпіталізовані до відділення інтенсивної терапії (ВІТ). Розвиток ГУН при COVID-19 залежить від багатьох факторів, зокрема наявності системної запальної реакції, сепсису, порушення гомеостазу ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, рабдоміолізу й потенційного прямого вірусного пошкодження. Раннє виявлення ускладнень, пов’язаних із нирками, у пацієнтів із COVID-19 має важливе значення для зниження інвалідизації та смертності серед госпіталізованих хворих.

Мета дослідження: дослідження частоти виникнення, факторів ризику, клінічних характеристик і наслідків ГУН у пацієнтів із тяжким та критичним перебігом COVID-19.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 1311 госпіталізованих пацієнтів із COVID-19 в Київській міській клінічній лікарні № 17 (вересень 2020 р. – грудень 2021 р.), з яких 252 (19,2%) відповідали критеріям тяжкого або критичного перебігу захворювання. Після застосування критеріїв виключення до остаточного аналізу відібрано 221 пацієнта (87,7%), серед яких – 113 (51,1%) жінок та 108 (48,9%) чоловіків. Серед них у 78 (35,3%) випадках під час госпіталізації розвинулося ГУН. Тяжкість ГУН класифікувалася відповідно до критеріїв KDIGO (Kidney Disease: Improving Global Outcomes) на основі рівня креатиніну в сироватці крові, при цьому три стадії відповідали прогресивному порушенню ниркової функції. За результатами аналізу проаналізовано демографічні й клінічні характеристики, перебіг захворювання та лабораторні показники.

Результати. Серед 221 проаналізованого пацієнта 176 (79,6%) були первинно госпіталізовані до інших відділень із подальшим переведенням у ВІТ, тоді як 45 (20,4%) було госпіталізовано безпосередньо з приймального відділення. ГУН виявлено у 78 (35,3%) хворих, і воно частіше відзначалося серед осіб похилого віку (p = 0,048). Поширеність серцево-судинних захворювань і цукрового діабету істотно не відрізнялася між групами з ГУН і без нього, тоді як хронічна хвороба нирок (ХХН) значно частіше діагностувалася у пацієнтів із ГУН (20,5% проти 0,7%, p < 0,0001). Лабораторні показники продемонстрували вищий рівень креатиніну (105 проти 81 мкмоль/л, p < 0,0001), нижчу швидкість клубочкової фільтрації (70,5 проти 84,1 мл/хв/1,73 м², p < 0,0001) та вищий рівень IL-6 (9,8 (5,2; 38,1) проти 8,4 (4,3; 36,1) пг/мл, p < 0,0001) у пацієнтів із ГУН. При цьому рівні гемоглобіну, лейкоцитів, С-реактивного білка та феритину суттєво не відрізнялися. Застосування нефротоксичних препаратів було значно частішим у пацієнтів із ГУН (65,4% проти 32,9%, p < 0,0001), тоді як показники використання штучної вентиляції легень були подібними (44,9% проти 46,2%, p = 0,854). Хоча перебування у ВІТ було тривалішим у пацієнтів із ГУН (8,9 проти 6,3 дня, p = 0,012), показник загальної смертності істотно не відрізнявся між групами з ГУН та без ГУН (39,7% проти 42,7%, p = 0,959). ГУН найчастіше було вже наявним при надходженні до ВІТ або виникало у 1-й день госпіталізації, з поступовим зниженням частоти нових випадків і вторинним піком після 7-го дня. Аналіз факторів ризику, пов’язаних із розвитком ГУН, продемонстрував, що наявність ХХН (із відношенням шансів (ВШ) = 36,86; 95% довірчий інтервал (ДІ) [4,78–284,1], p < 0,0001) та застосування нефротоксичних препаратів (ВШ = 3,89; 95% ДІ [2,22–6,82], p < 0,0001) були тісно пов’язані з розвитком ГУН. У пацієнтів літнього віку також виявлено значно підвищений ризик виникнення ГУН порівняно з молодшими віковими групами (ВШ = 2,56; 95% ДІ [1,32–4,97], p = 0,048).

Висновки. ГУН є поширеним ускладненням серед пацієнтів, причому літній вік і наявність ХХН є ключовими факторами ризику його розвитку. Застосування нефротоксичних препаратів також продемонструвало сильний зв’язок із розвитком ГУН. Хоча пацієнти з ГУН перебували у ВІТ довше, показник загальної смертності істотно не відрізнявся між пацієнтами з ГУН та без нього. Ці результати підкреслюють важливість ранньої оцінки ризиків і ретельного моніторингу нефротоксичних впливів у пацієнтів у критичному стані.