Відсутність статевого потягу, посилена гіпоерекцією, обумовленою неврозом очікування невдачі. Випадок із клінічної практики

Анотація

Гіпоактивний статевий потяг – найчастіша сексологічна скарга у жінок (33,4%). У чоловіків вона відзначається також досить часто (15,8%) і посідає третє місце серед таких скарг. Синдром тривожного очікування сексуальної невдачі (СТОСН) – найбільш універсальний сексопатологічний синдром у чоловіків, який найчастіше проявляється розладами ерекції. Для лікування відсутності статевого потягу та СТОСН зокрема використовують різні методи психотерапії, включаючи гіпносугестивну.

У статті наведено клінічний приклад успішного лікування пацієнта, у якого головною сексуальною дисфункцією була втрата сексуального потягу, що ускладнилася гіпоерекцією, зумовленою неврозом очікування невдачі. Головним методом терапії в цьому випадку був гіпноз. Пацієнт В., 47 років. 10 місяців перебуває у «громадянскому шлюбі». Звернувся по лікувальну допомогу виключно з ініціативи «громадянської дружини» (ГД). Його ж власний стан цілком влаштовує, і будь-якого дистресу, пов’язаного з ним, у нього немає. При зверненні відзначав відсутність/втрату статевого потягу, невелику гіпоерекцію, наявність легко вираженого тривожного побоювання сексуальної невдачі, відсутність ранкових ерекцій, проведення статевих актів 1 раз на тиждень без будь-якого бажання і виключно з ініціативи ГД. Розлад розвинувся у нього під впливом стресу, зумовленого розлученням із дружиною, яка йому зраджувала. У зв’язку з цим у нього за механізмом генералізації розвинулося негативне ставлення до всіх жінок.

Діагностичний висновок було розглянуто з точки зору двох класифікацій – МКХ-10 та МКХ-11. У першому випадку йшлося про патологію: «Відсутність / втрата статевого потягу (F52.0), посилена гіпоерекцією, обумовленою легко вираженим неврозом очікування невдачі (соціальна фобія – F40.1 і переважно нав’язливі думки – F42.0). У другому випадку йдеться лише про наявність сексуальної дисгармонії, і медичний діагноз встановити не можна з урахуванням того, що в МКХ-11 у загальній характеристиці сексуальних дисфункцій існує наступний критерій, на який слід звернути увагу.

Щоб вважатися патологією, сексуальна дисфункція має бути пов’язаною з клінічно значущим дистресом, чого немає у нашого пацієнта. Було проведено таку корекцію: (1) допомога в осмисленні пацієнтом походження своєї сексологічної симптоматики; (2) гіпносугестивна терапія (10 сеансів), спрямована на посилення опірності організму по відношенню до стресогенних впливів соціального та психологічного характеру; посилення статевого потягу до жінок взагалі і до ГД зокрема; усунення тривожного побоювання сексуальної невдачі та насичення впевненістю у своїх сексуальних можливостях; програмування нормального перебігу статевого акту. Крім того, було призначено (3) апіпродукт, який, зокрема, посилює статевий потяг та (4) фізичну вправу для його посилення.

Слід зазначити, що після першого сеансу гіпносугестивної терапії – головного компонента лікування – вперше виникла ранкова ерекція, яка була відсутня до початку лікування протягом трьох років. Ця зміна була стійкою і тривала протягом усього періоду терапії. Після другого сеансу гіпнозу посилився статевий потяг, і пацієнт провів два повноцінні вагінальні статеві акти з власної ініціативи. Після всіх наступних гіпнотичних сеансів мали місце повноцінні вагінальні контакти, які відбувалися або з ініціативи одного з партнерів, або із взаємної ініціативи. До початку лікування вони відбувалися лише з ініціативи ГД.

Також слід зазначити, що частота статевих актів після початку лікування значно зросла. Тривожне побоювання сексуальної невдачі повністю нівелювалось після кількох сеансів гіпнозу. Також збільшилася тривалість статевого акту, що, зокрема, можна пояснити значним почастішанням статевих актів. Це спричинило те, що якщо до початку лікування у ГД оргазм виникав рідко, то в його процесі він почав наступати щоразу.

Терапевтичний ефект настав надзвичайно швидко, що було несподівано як для мене, так і для пацієнта. Чи можна було обмежитись меншою кількістю гіпнотичних сеансів? Очевидно, можна, проте курс лікування не слід було зводити до їх дуже малої кількості з метою запобігання можливості «сповзання» пацієнта в раніше існуючий стан. Апітерапію, а також запропоновану фізичну вправу в даному випадку слід розглядати як допоміжні терапевтичні фактори. Виникає питання щодо необхідності проведення лікування пацієнта, якого влаштовував його власний стан. Однак не слід забувати, що він не влаштовував його партнерку і був причиною сексуальної дисгармонії. В даному випадку відповідь абсолютно очевидна, тому що результатами лікування були повністю задоволені як пацієнт, так і його ГД. Інформація, отримана від пацієнта через місяць після закінчення його лікування, свідчила про стійкість досягнутих результатів.