Моніторинг перебігу гострого пієлонефриту, ускладненого цукровим діабетом, в експерименті

Анотація

Дослідження патогенезу дисфункції сечовивідної системи при гострому пієлонефриті (ГП) у наш час включає вивчення реакції організму у відповідь на транзиторну інфекцію, рівня молекулярних медіаторів запалення та захисних клітинних механізмів за умови дії уропатогенів, враховуючи характер перебігу захворювання, що обґрунтовує необхідність розробки нових підходів до комплексного лікування.

Мета дослідження: визначити патогенетичну роль ейкозаноїдів у реалізації процесів апоптозу у структурних елементах нирок шляхом застосуваням математичної моделі прогнозування перебігу ГП та супутньої гіперглікемії при медикаментозному впливі.

Матеріали та методи. Експериментальні дослідження проводилися на щурах лінії Вістар, вагою 200–300 г у віці 8–9 міс. Тварини були розподілені на 8 груп. Експеримент був здійснений відповідно до «Загальних етичних принципів експериментів на тваринах».

Для визначення кореляційних зв’язків між вмістом простагландину Е₂, лейкотрієну В₄ та рівнем фрагментованої ДНК (фДНК) у нирках використовувались експериментальні дані, які були отримані при визначенні прозапальних ефектів ейкозаноїдів та рівня фрагментованої ДНК при ГП у щурів, ускладненому гіперглікемічним станом, в умовах фармакокорекції. Щури з ГП, ускладненим гіперглікемічним станом (ІІ типу), отримували етіотропний медикаментозний вплив (ЕМВ) – внутрішньом’язово антибактеріальний препарат цефалоспоринового ряду (цефоперазону натрієва сіль) у дозі 60 мг/кг ваги тварини на добу та етіопатогенетичний медикаментозний вплив (ЕПМВ) – внутрішньом’язово антибактеріальний препарат (цефоперазону натрієва сіль), а перорально – препарат групи імуномодуляторів, метаболізмкоригуючої, енерготропної дії – кислота рибонуклеїнова з розрахунку по 21 мг/кг на добу та внутрішньом’язово препарат групи антиагрегантів, інгібіторів вільнорадикальних процесів, мембранопротектор, (2-етил-6-метил-3 – гідроксипіридину сукцинат) 4,5 мг/кг ваги тварини на добу протягом 14 днів після моделювання ГП. Через 28 діб після початку моделювання в нирках щурів досліджували вміст простагландину Е₂, лейкотрієну В₄ та фДНК.

Результати. Наведено дані про наявність прямого кореляційного взаємозв’язку між прозапальними чинниками: ейкозаноїдами – простагландином Е2 та лейкотрієном В4 і рівнем фрагментованої ДНК (фДНК) у тканині нирок щурів при ГП, ускладненому цукровим діабетом (ЦД), в експерименті. У нирках тварин при ГП виявлено значне підвищення рівня фрагментованої ДНК та вищезгаданих ейкозаноїдів щодо норми. У щурів із ГП супутній ЦД 2-го типу та особливо 1-го типу був причиною суттєвого підвищення рівня фДНК у нирках та збільшення вмісту прозапальних ейкозаноїдів – простагландину Е₂ та лейкотрієну В₄ порівняно з нормою.

Водночас встановлено наявність високої позитивної кореляційної залежності між рівнем деградації ДНК та накопиченням простагландину Е₂ та лейкотрієну В₄ у тканині нирок при ГП із супутнім ЦД 1-го та 2-го типу, що переконливо свідчить про патогенетичну роль прозапальних чинників ейкозаноїдів у реалізації процесів апоптозу.

Висновки. Отримані дані можна розглядати як клініко-біохімічне експериментальне обґрунтування інформативності встановлення взаємозв’язку між характером перебігу інфекційно-запального процесу в нирках за умови супутнього ЦД за вмістом ейкозаноїдів і рівнем фрагментації ДНК у нирках та можливості використання кореляційної залежності цих показників у прогнозуванні перебігу ГП та супутнього ЦД, а також в оцінюванні ефективності етіопатогенетичного медикаментозного впливу.

Проаналізована математична модель з логістичною регресією дозволяє прогнозувати ймовірність несприятливого характеру перебігу захворювання та ефективність медикаментозного впливу на підставі отриманих даних щодо наявності або відсутності лабораторних ознак досліджуваного патологічного стану.