Історичні аспекти сечокам’яної хвороби

Анотація

Поширеність сечокам’яної хвороби (СКХ) залежить від географічних, кліматичних, етнічних, дієтичних та генетичних факторів. СКХ верхніх сечових шляхів виникає у 2–3 рази частіше у чоловіків, ніж у жінок. Ризик утворення каменів протягом життя в середньому становить від 5% до 10%, а показники поширеності СКХ у різних регіонах варіюють від 1% до 20%. У країнах з високим рівнем життя (наприклад, Швеція, Канада, США) поширеність цього захворювання дуже висока і становить понад 10%. На жаль, у деяких регіонах відзначається підвищення показників більш ніж на 37% за останні 20 років.

В Україні СКХ посідає друге місце серед усіх урологічних захворювань, щорічно вперше реєструють понад 52 тис. хворих, а частота виникнення варіює від 30% до 45% від усієї урологічної патології. Здебільшого хворіють люди молодого віку, захворювання перебігає з явищами гострого та хронічного пієлонефриту та частими рецидивами СКХ (30–80%). Такий перебіг СКХ призводить до виникнення ниркової недостатності, інвалідизації та смерті хворих.

Утворення конкрементів у нирках є складним і поліетіологічним процесом, який включає ендогенні (вік, стать і спадковість) та екзогенні фактори (географічні умови, клімат, харчування).

СКХ була добре відома протягом століть. Доведено, що людство страждає від цього захворювання понад 7 тис. років. Це чітко підтверджено різними археологічними знахідками, а також письменами про хворобливі конкременти та терапевтичні процедури, які проводились із метою їх видалення.

Враховуючи важливість та поширення СКХ, у статті представлено огляд історичного становлення діагностики та лікування даної патології в різних регіонах світу, аналіз методів діагностики та лікування, починаючи з ранньої античності і до найсучасніших підходів.