Діагностика та лікування пухлин сечової протоки (Клінічні спостереження)

Анотація

Попри незначну поширеність у популяції, пухлини урахуса представляють клінічний інтерес, оскільки деякі з них можуть бути злоякісними з високим ступенем агресії. Найчастішою злоякісною пухлиною урахуса є муцинозна аденокарцинома (МА). В умовах відсутності надійних біомаркерів МА ретельна оцінка клінічних даних вкрай важлива для визначення ризику її наявності та радикального лікування.

Мета дослідження: порівняльний аналіз скарг, симптомів, даних інструментальних / візуалізуючих методів дослідження та результатів лікування у пацієнтів з МА та доброякісною пухлиною урахуса.

Матеріали та методи. Описано три клінічні випадки пухлин урахуса (2 злоякісних і 1 доброякісна), що були виявлені у пацієнтів ДУ «Інститут урології НАМН України» за період з 2016 р. до 2020 р.

Стандартне передопераційне обстеження пацієнтів включало: збір скарг, анамнезу, фізікальне обстеження (зокрема пальпацію живота в пупочній та надлонній ділянках), загальноклінічні лабораторні тести, УЗД, уретроцистоскопію з ТУР-біопсією (у 2 пацієнтів), візуалізуючі (КТ – у 2, МРТ – в 1). Усім пацієнтам проведено хірургічне лікування: лапароскопічне видалення урахуса з резекцією сечового міхура (СМ) у «межах здорових тканин». Період післяопераційного спостереження тривав від 1 до 33 міс.

Результати. У 2 пацієнтів (чоловіка та жінки) за результатами патогістологічного дослідження операційного матеріалу була виявлена МА, в 1 чоловіка – лейофіброміома (ЛФМ). МА клінічно проявлялася макрогематурією в 2 (100%) і болем у попереку в 1 (50%) випадку. Насамперед при ЛФМ спостерігали полакіурію та дискомфорт у ділянці сечового міхура. У жодного з пацієнтів пальпація не дозволила діагностувати пухлину урахуса. За даними МРТ, МА визначалася як м’якотканинне утворення з нерівними чіткими контурами, з помірним підсиленням при контрастуванні, кістозним компонентом та кальцифікацією, розташоване в ділянці урахуса. При КТ – як неоднорідне новоутворення на верхівці СМ з ендо- та екзофітним компонентами. Натомість ЛФМ ідентифікувалася як м’якотканинне утворення (+34.. +50.. +70 од. Н) з переважно ендофітним ростом, що накопичує контраст в артеріальну і венозну фази. При цистоскопії МА має вигляд папілярного новоутворення в ділянці верхівки сечового міхура за типом «кольорової капусти», тоді як ЛФМ не має папілярного компоненту.

Після проведення лапароскопічного видалення урахуса з клиноподібною резекцією СМ за період від 1 до 33 міс цистоскопія не виявила рецидивів пухлин.

Заключення. За відсутності надійних біомаркерів клінічні характеристики залишаються єдиним «інструментом», що дозволяє прогнозувати ризик МА. Порівняно з доброякісними пухлинами урахуса, характерними клінічними ознаками МА є: макрогематурія, екзофітний характер росту, вигляд «кольорової капусти» при цистоскопії, наявність кальцифікатів та кіст у структурі. Навіть за умов високого потенціалу агресії МА (низькодиференційовані пухлини), лапароскопічне видалення урахуса з резекцією сечового міхура в «межах здорових тканин» на ранній стадії дозволяє забезпечити досить тривалий безрецидивний період (до 33 міс). Необхідні подальші дослідження, що дозволять розробити біомаркери МА.