Застосування аутодермопластики при вогнепальному пораненні статевого члена та калитки на спеціалізованому рівні надання медичної допомоги (Клінічний випадок)

Анотація

У мирний час закриті і особливо відкриті пошкодження статевого члена у військовослужбовців зустрічаються зрідка. У військовий час пошкодження статевого члена, здебільшого вогнепальні і поєднані, виникають доволі часто. У період Другої світової війни вогнепальні поранення статевого члена становили 14% від загальної кількості поранень сечостатевих органів. Пошкодження статевого члена, особливо з подальшою втратою органа чи його частини, є не тільки фізичним стражданням, а й психологічною травмою. На частку пошкоджень статевого члена припадає майже половина усіх пошкоджень зовнішніх статевих органів. Частота пошкоджень статевого члена при військових конфліктах становить, за даними різних авторів, від 10,3 % до 16,2 %. Спеціалізована урологічна допомога передбачає закриття великих дефектів шляхом шкірної пластики, проведення реконструктивних операцій, лікування ускладнень, закриття нориць сечового міхура і сечівника. Летальність серед хворих при ізольованих пошкодженнях статевого члена мінімальна, але таким пацієнтам необхідно надавати екстрену медичну допомогу, найчастіше оперативну. У статті представлено клінічне спостереження хірургічного лікування з аутодермопластикою вогнепального поранення статевого члена на IV рівні надання медичної допомоги. Спостерігалось повне загоєння дефекту м’яких тканин статевого члена. З метою вивчення ефективності аутодермопластики дефекту шкіри після вогнепального поранення статевого члена клаптем шкіри із стегна був гістологічно вивчений дермальний фрагмент через 30 діб. На межі двох фрагментів фіксували виражений фіброз дерми, ангіоматоз, у глибших шарах дерми розташовані вогнища хронічного запалення, поряд з фрагментами шовного матеріалу зафіксовані гігантські багатоядерні клітини за типом чужорідних тіл. Функція статевих органів відновлена, ерекція збережена. Вогнепальні бойові пошкодження зовнішніх статевих органів є актуальною проблемою для військово-польових хірургів та урологів. Незважаючи на удосконалення засобів індивідуального захисту та впровадження новітньої доктрини лікувально-евакуаційного забезпечення, вимагають уваги методи запобігання, надання первинної допомоги та довготривалого лікування.