Диференційна діагностика видів гіперкальційурії та її роль у метафілактиці кальцій-оксалатного нефролітіазу
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
Анотація
Перебіг найбільш поширеного кальцій-оксалатного нефролітіазу супроводжується гіперкристалурією, що є високим ризиком рецидивування сечокам’яної хвороби. Для проведення науково обґрунтованої метафілактики необхідно виділити види кристалізації. Нами запропоновані тести:
1. Низькокальцієва проба застосовується при гіперкальційурії. Протягом 3 діб хворому призначається низькокальцієва дієта з наступним визначенням рівня кальцію у добовій сечі. Зниження рівня кальцію до норми свідчить про наявність абсорбтивної форми гіперкальційурії ІІ типу. Причиною є гіперабсорбция кальцію із кишечнику. Для метафілактики необхідно обов’язково рекомендувати хворому низькокальцієву дієту. У випадках відсутності зниження гіперкальційурії встановлюється діагноз гіперкальційурії І типу (не абсорбційна), що пов’язана з порушенням ферментативної активності печінки.
2. Кальцієва проба (абсорбтивна гіпероксалурія). Результати дослідження добової сечі на вміст каменеутворювальних солей свідчать про 25–30% випадків високого рівня оксалурії (76–114 мг/л за норми 35–40 мг/л) у разі нормального рівня кальційурії. Гіпероксалурія є агресивним фактором гіперкристалізації, рівень якої залежить від вживаної дієти, абсорбції у кишечнику. Активність абсорбції оксалату залежить від рівня кальцію у кишечнику, який зв’язує оксалат і переводить у нерозчинну форму, тим самим перешкоджаючи абсорбції.
Кальцієва проба: вживання глюконату кальцію 0,5 тричі на добу протягом трьох діб. Під час контролю рівня оксалатурії оксалат знижується у сечі до верхньої межі норми (38–45 мг/л), що свідчить про абсорбтивну гіпероксалурію. Під час метафілактики кальцій-оксалатного нефролітіазу з вираженою гіпероксалурією показана кальцієва дієта.
3. Тіазидна проба проводиться за наявності підвищених показників паратгормону з гіперкальційурією та гіперурікемією. Протягом 3–7 діб призначають тіазидні діуретики: гідрохлортіазид 50 мг 1 раз на добу, або хлорталідон 50 мг двічі на добу або хлортіазид 4 мг один раз на добу, з визначенням рівня кальцію в крові і сечі. При підвищенні рівня гіперкальціємії діагностують резорбтивну форму гіперкальційурії. Необхідна консультація ендокринолога щодо резекції паращитоподібних залоз і подальшого лікування.
Диференційна діагностика гіперкальційурії дає можливість науково обґрунтувати протирецидивне лікування найбільш поширеного кальцій-оксалатного нефролітіазу з високою ефективністю та відсотком (92–95%) безрецидивного періоду протягом 5 років метафілактики.##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори зберігають авторське право, а також надають журналу право першого опублікування оригінальних наукових статей на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License, що дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства твору та першої публікації в цьому журналі.
Посилання
Аполихин Ю.Г., Рапопорт Л.М., Руденко В.И. Ранняя диагностика риска развития кальций-оксалатной формы мочекаменной болезни // Урология. – 2017. – № 3. – С. 5–8. https://dx.doi.org/10.18565/urol.2017.3.5-8
Гаджиев Н.К. Метафилактика мочекаменной болезни: новый взгляд, современный подход, мобильная реализация // Урология. – 2017. – № 1. – С. 124–129. https://dx.doi.org/10.18565/urol.2017.1.124-129
Голованов С.А., Дрожжева В.В. Кристаллообразующая активность мочи при оксалатном уролитиазе // Экспериментальная и клиническая урология. – 2010. – № 2. – С. 24–29. Full text
Дзеранов Н.К. Клинико-лабораторные показатели у пациентов с мочекаменной болезнью при наличии и отсутствии первичного гиперпаратиреоза // Урология. – 2013. – № 6. – С. 14–18.
Жариков А.Ю. Механизмы формирования кристаллов при оксалатном нефролитиазе // Нефрология. – 2009. – № 4. – С. 37–50. https://doi.org/10.24884/1561-6274-2009-13-4-37-50
Кайдашев И.П. Эволюция понятия «метаболический синдром» и его современное значение // Укр.мед.часопис. – 2012. – № 2 (88) III–IV. – С. 12–14. Full text
Пасечников С.П., Сайдакова Н.О., Старцева Л.М. Сечокам’яна хвороба в аспекті госпіталізованої захворюванності // Урологія. – 2009. – № 3. – С. 5–16.
Черненко В.В., Желтовская Н.И., Штильвасер Л.М. Современные подходы к про- и метафилактике мочекаменной болезни // Врачебное сословие. – М., 2007. – № 3. – С. 20–23.
Park S, Pearle MS. Pathophysiology and management of calcium stouns. Urol Clin N Am. 2007; 31: 323–334. https://doi.org/10.1016/j.ucl.2007.04.009
Wein A. Campbell’s Urology. Philadelphia: Elsevier; 2008: 1411.
