Оптимізація лікування ідіопатичного гіперактивного сечового міхура без детрузорної гіперактивності
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
Анотація
Мета дослідження: оцінювання ефективності монотерапії конкурентним антагоністом М-холінорецепторів толтеродином тартрат і його поєднаного призначення з циклічним структурним аналогом g-аміномасляної кислоти габапентином у хворих з ідіопатичним гіперактивним сечовим міхуром (ІГАСМ) без детрузорної гіперактивності (ДГ).
Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 63 хворих на ІГАСМ з уродинамічно доведеною відсутністю ДГ (14 чоловіків та 49 жінок). Пацієнтів було розподілено на дві групи: група А – 31 хворий та група В – 32 хворих. Згідно з дизайном дослідження хворим групи А було призначено терапію конкурентним антагоністом М-холінорецепторів, що локалізуються у СМ, – толтеродином тартрат. Хворим групи В застосовували комбіновану терапію толтеродином тартрат та лікарською формою з групи антиконвульсантів – габапентином. Такий вибір препаратів визначений намаганням здійснити подвійний вплив на нижні сечові шляхи: усунути як сенсорну, так і рефлекторну складову патогенезу ургентного сечовипускання.
Результати. Аналіз результатів застосування антихолінергічної монотерапії у групі А дозволив з’ясувати, що в цілому даний вид лікування не призводить до істотного покращання симптомів ургентного, частого сечовипускання у пацієнтів із ІГАСМ без ДГ. Натомість, серед хворих групи В до кінця 8-го тижня терапії було 12 (37,50%) пацієнтів, які досягли 50% або більшого скорочення частоти симптомів ІГАСМ.
Заключення. Встановлено, що монотерапія у хворих на ідіопатичний гіперактивний сечовий міхур без детрузорної гіперактивності має невелику ефективність і реалізується в основному за рахунок зменшення частоти сечовипускань за добу (на 37,55%), частоти епізодів нетримання сечі (на 52,14%) та за рахунок зменшення інтенсивності ургентності (на 14,8%). Натомість комбінована терапія дозволяє забезпечити більш ефективне усунення основних об’єктивних та суб’єктивних симптомів захворювання, що проявляється у зменшенні частоти полакіурії на 64,17%, ноктурії на 82,18%, епізодів ургентності на 81,40% і нетримання сечі на 80,66%.
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори зберігають авторське право, а також надають журналу право першого опублікування оригінальних наукових статей на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License, що дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства твору та першої публікації в цьому журналі.
Посилання
Gormley EA; Lightner DJ; Faraday M; Vasavada SP (May 2015). «Diagnosis and Treatment of Overactive Bladder (Non Neurogenic) in Adults: AUA/SUFU Guideline Amendment». The Journal of Urology. 193(5): 1572–80. https://doi.org/10.1016/j.juro.2015.01.087
Thüroff JA, Abrams P, Andersson KE, et al. EAU guidelines on urinary incontinence. Eur Urol. 2011 Mar; 59(3):387–400. https://doi.org/10.1016/j.eururo.2010.11.021
Lee YS, Lee KS, Jung JH, Han DH, Oh SJ, Seo JT, et al. Prevalence of overactive bladder, urinary incontinence, and lower urinary tract symptoms: results of Korean EPIC study. World J Urol 2011;29:185–190. https://doi.org/10.1007/s00345-009-0490-1
Kyu Shik Kim, Hong Sang Moon. Antimuscarinic agent treatment affecting patient-reported outcomes in overactive bladder syndrome with depressive symptoms. Int Neurourol J. 2016;20(4):349–355. https://dx.doi.org/10.5213%2Finj.1624678.339
Yuriy M. Dekhtiar, Fedir I. Kostyev, Oleksandr V. Rudenko, Dmytro O. Kuznietsov. Urodynamic patterns of the idiopathic overactive bladder. Science Journal of Clinical Medicine 2017; 6(5): 74–79. http://dx.doi.org/10.11648/j.sjcm.20170605.12