Доопераційні фактори ризику та післяопераційні ускладнення у хворих на єдину нирку після малоінвазивних оперативних втручань
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
Анотація
Мета дослідження: визначення факторів ризику виникнення післяопераційних ускладнень у хворих на уролітіаз єдиної нирки (ЄН) після малоінвазивних оперативних втручань.
Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 254 особи з уретеролітіазом, з яких 141 пацієнт – з ЄН (І, ІІ та ІІІ групи), інші – з двома нирками. Чоловіків було 152 (59,8%), жінок – 102 (40,2%), середній вік пацієнтів становив 44,7±2,1 року (жінки – 42,3±1,5 року, чоловіки – 39,7±1,4 року). Формування груп проводили за принципом виду надання оперативної допомоги: І група (n=34) – випадки лікування уретеролітіазу ЄН методом трансуретеральної контактної літотрипсії (ТУКЛ); ІІ група (n=76) – випадки лікування уретеролітіазу ЄН методом екстракорпоральної ударно-хвильової літотрипсії (ЕУХЛ); ІІІ група (n=31) – випадки лікування уретеролітіазу ЄН методом класичної уретеролітотомії; IV група (n=42) – випадки лікування уретеролітіазу методом ТУКЛ; V група (n=38) – випадки лікування уретеролітіазу методом ЕУХЛ; VI група (n=33) – випадки лікування уретеролітіазу методом класичної уретеролітотомії.
Результати. Допераційні ризики виникнення післяопераційних ускладнень у хворих з уретеролітіазом ЄН представлені: фактом наявності ЄН; фактом збільшеного рівня серцево-судинної патології та метаболічного синдрому, що в 1,5 разу більше ніж в осіб з двома нирками; фактом пригнічення середніх показників швидкості клубочкової фільтрації, що був в 1,8 разу більше ніж в осіб з двома нирками. Рівні ризику розвитку оцінювання післяопераційних ускладнень у когортах осіб з двома нирками (23,3%) та ЄН (33,3%) між собою вірогідно відрізняються в 1,4 разу (р<0,05), що вказує на єдину нирку як на самостійний потужний патологічний фактор.
Заключення. Виконання малоінвазивних втручань у хворих на уретеролітіаз єдиної нирки є перспективним напрямком, що дозволяє мінімізувати оперативну травму, а також створює умови до зменшення рівнів післяопераційного калькульозного рецидиву.
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори зберігають авторське право, а також надають журналу право першого опублікування оригінальних наукових статей на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License, що дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства твору та першої публікації в цьому журналі.
Посилання
Attanasio M. The genetic components of idiopathic nephrolithiasis // Pediatr. Nephrol. – 2011. – No 26 (3). – P. 337–346.
Аляев Ю.М. Мочекаменная болезнь: современные методы диагностки и лечения: Руководство. – М.: ГЭОТАР-Медиа; 2010. – 224 с.
Аляев Ю.М., Саенко В.С., Песегов С.В. Роль 3d-компьютерного моделирования в улучшении результатов лечения коралловидного нефролитиаза // Урология. – 2015. – No 4. – С. 7–10.
Аполихин О.И., Сивков А.В., Солнцева Т.В. Эпидемиология МКБ в различных регионах РФ по данным официальной статистики // Саратов. науч.-медиц. журн. – 2011. – No 7. – С. 120.
American Urological Association Guideline on the Management of Staghorn Calculi. 2005. – 124 р.
Brenner Z.Z., Winchester J.F., Salman H., Bergman M. Nephrolithiasis: evaluation and management // South. Med. J. – 2011. – Vol. 104 (2). – P. 133–139.
Дзюрак В.С. Сечокам’яна хвороба / В.С. Дзюрак, С.О. Возіанов // Мистецтво лікування. – 2004. – No 7. – С. 72–76.
Люлько О.В. Наукові основи руйнування сечових каменів як біологічних об’єктів / О.В. Люлько, С.І. Бараннік, Ю.М. Постолов, А.М. Зорін // Урологія. – 2005. – No 2. – С. 12–22.
