Здоров'я чоловіка

Роль уромікробіому в патогенезі раку сечового міхура (Огляд літератури)

Сергій Головко, Микола Ясинецький — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Рак сечового міхура (РСМ) посідає 9-те місце серед усіх злоякісних новоутворень, складаючи близько 3% від загальної онкологічної захворюваності. Це новоутворення частіше діагностується в економічно розвинених країнах. У чоловіків РСМ виявляється приблизно в 3,7 раза частіше, ніж у жінок. Його розвиток зумовлюють як зовнішні фактори ризику, так і внутрішні тригери. Таким чином, комплексний аналіз факторів ризику є запорукою своєчасної профілактики цієї онкологічної патології. Нові підходи до вивчення ролі мікробіому сечостатевої системи дозволяють правильно оцінювати зміни бактеріального спектра від здорових осіб до пацієнтів із РСМ. Це відкриває додаткові можливості для виявлення бактеріальних маркерів, удосконалення діагностики РСМ та розробки перспективних терапевтичних стратегій. Хоча мікробіом сечі у хворих на РСМ загалом подібний до уромікробіому здорових осіб, у групі онкологічних пацієнтів спостерігаються певні відмінності мікробного складу. Зазначені відмінності на видовому рівні включають домінування Howardella, Streptococcus, Sphingobacterium, Actinomyces, Achromobacter, Brevibacterium, Anaerococcus, Pseudomonas, Fusobacterium nucleatum та Ralstonia з переважанням Cutibacterium, Proteobacteria, Firmicutes та Actinobacteria на родовому рівні. Відповідний мікробіом сечі може впливати на екстрацелюлярний матрикс, що спричиняє подальше метастазування пухлини.

Стаття присвячена огляду літературних джерел щодо ролі мікробіому сечі як потенційного фактора виникнення та прогресування РСМ.

Систематичний огляд ролі мікробіому як фактора ризику розвитку РСМ проведено за допомогою баз даних PubMed, Embase та Scopus (включно до cерпня 2024 р.). Згідно з гістологічними даними, усі хворі мали уротеліальний РСМ. У дослідженні використовували як людські, так і тваринні моделі. До аналізу включалися статті, що відповідали таким критеріям: дослідження, у яких порівнювали групу пацієнтів із РСМ та контрольну групу (дослідження «випадок – контроль»); клінічні дослідження із застосуванням метааналізу; роботи, у яких безпосередньо повідомлялося про збільшення або зменшення кількості певних мікробних таксономічних одиниць у групі онкологічних пацієнтів або контрольній групі. Дослідження з недостатньо обґрунтованими даними виключалися з аналізу.

Проаналізовано 214 статей, присвячених вивченню ролі мікробіому сечі в патогенезі РСМ. Після процесу дедуплікації виключено 128 робіт. За результатами додаткового відбору до огляду включено 61 дослідження.

Згідно з даними GLOBOCAN, у 2020 р. поширеність РСМ становила 573 000 нових випадків у всьому світі, а смертність – 213 000 випадків. Основними факторами ризику розвитку цього захворювання є тютюнопаління, вплив професійних шкідливих чинників (ароматичних амінів і поліциклічних ароматичних гідрокарбонатів). Окрім того, мікробіом сечі може відігравати важливу роль у патогенезі РСМ. Cutibacterium, Proteobacteria, Firmicutes та Actinobacteria домінували на родовому рівні. Факторами ризику на видовому рівні слід вважати Howardella, Streptococcus, Sphingobacterium, Actinomyces, Achromobacter, Brevibacterium, Anaerococcus та Pseudomonas. Fusobacterium та Ralstonia можуть бути додатковими маркерами на видовому (генному) рівні.

Отже, тютюнопаління та специфічні професійні шкідливі чинники є одними з найважливіших факторів ризику розвитку РСМ. Мікробіом сечі у хворих на РСМ може відображати вплив тютюнопаління, забруднення навколишнього середовища та харчування. Наявність поліциклічних ароматичних гідрокарбонатів сприяє формуванню специфічної метаболічної ніші, забезпечуючи необхідні метаболічні ресурси для існування певних видів бактерій та обмежуючи розмноження інших таксономічних одиниць. Однак для підтвердження цих результатів необхідні додаткові високоякісні дослідження із застосуванням 16S rRNA-генного секвенування. Це дозволить розробити ефективні стратегії ранньої профілактики та лікування РСМ.

Камені сечоводу та їх вплив на зміни ниркової функції. Особливості прогнозування відновлення функції нирки після усунення однобічної обструкції сечоводу (Огляд літератури)

Антон Крилов, Андрій Бойко — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Сечокам’яна хвороба – це поширене хронічне захворювання сечовидільної системи, що проявляється формуванням каменів у нирках та органах сечовивідних шляхів.

Сечокам’яна хвороба посідає друге місце у структурі захворюваності на хвороби нирок і сечових шляхів та четверте – серед причин інвалідності внаслідок урологічної патології. Медико-соціальне значення сечокам’яної хвороби зумовлене тим, що у переважної більшості пацієнтів вона розвивається у працездатному віці й призводить до інвалідизації. Поширеність сечокам’яної хвороби безпосередньо пов’язана з умовами життя (харчування, екологічна ситуація, кліматичні умови, кількість та якість споживаної рідини).

Конкременти сечоводів – це патологічний стан, при якому камені, сформовані у нирках, мігруючи до сечового міхура, спричиняють обструкцію сечоводу та гостру ниркову кольку. Камені в сечоводі можуть зумовити серйозні ускладнення. Їхні наслідки є тяжчими порівняно з каменями іншої локалізації. Конкременти порушують відходження сечі, викликають патологічні зміни у нирках та власне у сечоводі. Обструкція сечоводу може призводити до розвитку запалення ниркової тканини, виникнення та прогресії гідронефротичної трансформації нирки та, як наслідок, загибелі нефронів, втрати функції нирки й появи ниркової недостатності.

У зв’язку з великою кількістю випадків звернень пацієнтів із приводу обструкції конкрементами сечоводів наголошується на актуальності пошуків і шляхів розвитку сучасних малотравматичних методів лікування. На сьогодні розроблено багато методів діагностики та малоінвазивних оперативних втручань при каменях сечоводів будь-якої локалізації. Однак недостатньо уваги приділяється вивченню питання зміни функціонального стану блокованої нирки, ймовірних ранніх і віддалених наслідків обструкції сечоводу з урахуванням локалізації конкрементів та тривалості обструкції, можливостям відновлення втраченої нирками функції після проведеного комплексу лікувальних заходів. Точний прогноз відновлення ниркової функції після усунення тривалого блоку сечоводу має велике клінічне значення для урологів і нефрологів.

Проведений аналіз літературних джерел свідчить, що на сьогодні є низка питань, які виникають при спробі прогнозування ступеня втрати ниркової функції. Більшість попередніх методик і досліджень використовували однофакторний аналіз, який розглядав конкретно один чинник незалежно від інших змінних. Проте в дійсних умовах необхідно враховувати декілька параметрів, що можуть суттєво впливати на прогнози (тривалість обструкції, розмір та локалізація каменю, вік і стать пацієнта). Деякі з цих факторів можливо вивчити лише в експериментальних умовах. Зокрема це функція контрлатеральної нирки, пієлолімфатичний зворотний відтік, наявність опортуністичної інфекції сечовивідних шляхів, а також одночасне використання нефротоксичних агентів і лікарських препаратів, які можуть чинити шкідливий вплив на функцію нирок. Ця ситуація потребує створення такої універсальної методики, за якою б оцінювали залишкову функціональну здатність нирки після усунення калькульозної обструкції. При цьому методика має бути максимально точною, доступною та враховувати декілька важливих параметрів одночасно.

Лікування чоловіків, постраждалих унаслідок бойових дій (бойова травма), з різними формами еректильної дисфункції

Микола Воробець, Дмитро Воробець, Оксана Мельник, Роман Фафула, Орест Чемерис — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Бойові поранення здебільшого спричиняють посттравматичний стресовий розлад, що супроводжується еректильною дисфункцією (ЕД), зниженням сексуального бажання, передчасною еякуляцією тощо. Серед багатьох патологічних станів, що зумовлюють розвиток або ускладнюють перебіг ЕД, домінують невротичні розлади, захворювання кровоносних судин, порушення обміну речовин, частковий андрогенний дефіцит, і особливо це стосується учасників бойових дій.

Мета дослідження: оптимізація лікування психогенної та змішаної форм ЕД у чоловіків із перенесеними бойовими травмами.

Матеріали та методи. У дослідження увійшли результати обстеження та лікування 136 чоловіків віком 20–53 роки, учасників бойових дій зі спричиненими бойовими травмами, які мали сексуальну дисфункцію і скаржилися на ЕД. За формою ЕД пацієнтів розподілено на дві групи: 1-ша група – пацієнти з психогенною ЕД, що виникла після бойової травми (n = 84); 2-га група – пацієнти з ЕД змішаного генезу, до якої включено хворих, учасників бойових дій з ендотеліальною дисфункцією, метаболічним синдромом, ішемічною хворобою серця, пізнім гіпогонадизмом (n = 52). Лікування усіх пацієнтів із сексуальною дисфункцією проводили індивідуально, враховуючи етіопатогенез основних захворювань і бойової травми, що спричинили патологію, а також розвиток і перебіг провідних сексологічних синдромів. При цьому застосовували стандартизовані протоколи, що дозволило розподілити пацієнтів за групами та провести вірогідні статистичні розрахунки.

Результати. Продемонстровано, що лікування чоловіків із психогенною формою ЕД, яке включає модифікацію способу життя, раціональну та роз’яснювальну психотерапію, а також застосування інгібітора ФДЕ-5, наприклад силденафілу, при-зводить до зростання середнього бала МІЕФ-5 із 10,8 ± 0,9 (помірна форма ЕД) до 19,6 ± 1,7 (легка форма ЕД) (р < 0,05). Також доцільно використовувати альфа-адреноблокатори, що діють як на периферичні, так і на центральні адренорецептори. Під час лікування хворих з ЕД змішаного генезу найкращі результати спостерігаються при проведенні замісної андрогенотерапії за наявності доведеного андрогенодефіциту; застосуванні ліпідознижувальних препаратів при стійкій дисліпідемії; відміні β-блокаторів (у випадках, коли це можливо); корекції нездорового способу життя пацієнта; проведенні раціональної та роз’яснювальної психотерапії з потенціюванням її ефективності прийомом силденафілу. Таке лікування сприяє підвищенню середнього бала МІЕФ-5 із 11,5 ± 0,9 (помірна форма ЕД) до 17,8 ± 1,6 (легка форма ЕД) (р < 0,05).

Висновки. При психогенній ЕД основними порушеннями, пов’язаними зі здоров’ям і якістю життя, є розлади загального та психічного здоров’я, рольового функціонування на фізичному та емоційному рівнях. Mодифікація способу життя у поєднанні з раціональною та роз’яснювальною психотерапією, а також застосування інгібітора ФДЕ-5 (силденафілу) дає позитивні результати. У пацієнтів з ЕД змішаного генезу спостерігаються порушення загального та психічного здоров’я, фізичного й емоційного функціонування та життєвої активності. Hайкращі результати лікування досягаються за умови проведення замісної андрогенотерапії при доведеному андрогенодефіциті; застосування ліпідознижувальної терапії при стійкій дисліпідемії; відміни β-блокаторів (у випадках, коли це можливо); корекції нездорового способу життя пацієнта; проведення раціональної та роз’яснювальної психотерапії з потенціюванням її ефективності прийомом силденафілу.

24-годинний метаболічний профіль сечі: техніка та процедура збору, референтні значення

пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Сечокам’яна хвороба (СКХ) посідає одне з провідних місць у структурі урологічних захворювань за поширеністю, частотою звернень за медичною допомогою та госпіталізацій до стаціонару. Показники поширеності уролітіазу коливаються від 1 до 20%. У країнах із високим рівнем життя, як-от Швеція, Канада чи США, поширеність СКХ перевищує 10%.

Усі пацієнти, які мали хоча б один задокументований випадок утворення конкрементів у нирках, мають бути поінформовані про важливість проведення 24-годинного аналізу сечі, який в Україні традиційно називають транспортом солей. У рекомендаціях Європейської асоціації урологів (EAU) та Американської урологічної асоціації (AUA) щодо СКХ зазначаються такі лабораторні дослідження для повної оцінки метаболічного статусу: аналіз сироваткового креатиніну; рівень сечової кислоти (СК); концентрація кальцію, натрію, калію, С-реактивного білка, хлориду; рівень інтактного паратгормону; 24-годинний аналіз сечі, який включає визначення концентрації кальцію, оксалату, цитрату, СК, фосфатів, сульфатів, натрію, калію, цистину, магнію та рH.

Важливо наголосити пацієнтам на правильній техніці збору сечі. Під час збору пацієнт повинен дотримуватися свого звичного питного режиму та раціону. Бажано, щоб дослідження виконувала лабораторія, яка має значний досвід у проведенні аналізів транспорту солей, оскільки це підвищує якість контролю та скорочує час отримання результатів. Кристалізація в сечі – це складний процес. Рівень перенасичення (суперсатурації) сечі певними речовинами є важливим показником оцінки ризику утворення конкрементів. Проте процес кристалізації залежить не лише від концентрації утворюючих конкременти іонів, а й від кількості хелаторів.

24-годинний метаболічний профіль сечі (транспорт солей) є невіддільним компонентом обстеження пацієнта із СКХ та кристалуріями. Він надає інформацію про екскрецію певних речовин, що дозволяє розробити персоналізовану програму дієтичних заходів і метафілактики, а також запобігти розвитку кардіо-рено-метаболічних ускладнень.

Моніторинг клініко-біохімічних особливостей перебігу сечокам’яної хвороби на тлі постковідного синдрому

пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Мета дослідження: вивчення клініко-біохімічних особливостей перебігу сечокам’яної хвороби (СКХ) на тлі постковідного синдрому (ПКС) шляхом визначення рівнів активності ензимів канальцевого нефротелію – N-ацетил-β-D-глюкозамінідази (НАГ) та β-галактозидази (β-Гал) як ензимологічних маркерів функціонального стану паренхіми нирок, а також концентрації щавлевої та сечової кислот і кальцію як основних факторів ризику утворення конкрементів у нирках до видалення каменів та через 6 ± 1 міс. після їх видалення.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 118 пацієнтів із СКХ. Групу дослідження (ГД) становили 66 хворих на СКХ та з ПКС в анамнезі. Групу порівняння (ГП) сформували 52 пацієнти із СКХ, які не хворіли на COVID-19. Групу контролю становили 32 практично здорові особи. Досліджували активність ензимів сечі та концентрації щавлевої та сечової кислот і кальцію як промоутерів каменеутворення. Аналізи проводили до видалення конкременту та через 6 ± 1 міс. після його видалення на тлі застосування метафілактичних заходів. Активність НАГ та β-Гал вимірювали у мкмолях паранітрофенолу, що утворювався за 1 год інкубації, із розрахунку на 1 ммоль креатиніну в сечі (мкмоль/год/ммоль креатиніну). Концентрацію сечової кислоти та кальцію у сироватці крові та сечі виражали в ммоль/л, а концентрацію щавлевої кислоти в сечі – у мг/л. Додатково визначали екскрецію щавлевої кислоти в добовій сечі (мг/добу). Хімічний склад конкременту, що був видалений, визначали методом інфрачервоної спектроскопії за допомогою апарата Spicord-CV.

Результати. У пацієнтів ГД перебіг СКХ супроводжувався підвищенням частоти усіх супутніх захворювань. У пацієнтів обох груп у долікувальному періоді спостерігалося зниження діурезу. Рівень активності ензимів лізосом у хворих ГД був статистично достовірно вищим порівняно з аналогічними показниками у ГП, що свідчить про більш виражені гіпоксично-ішемічні зміни в паренхімі нирки та порушення функціонального стану канальцевого нефротелію в цих хворих. У пацієнтів ГД рівень концентрації щавлевої та сечової кислот у сечі перевищував аналогічні показники у ГП, хоча різниця не була статистично достовірною. Це свідчить про більш виражені передумови до рецидивного каменеутворення в цій групі порівняно з ГП. Крім того, про підвищений ризик каменеутворення в пацієнтів ГД порівняно з ГП свідчить вірогідне підвищення концентрації сечової кислоти в сироватці крові – одного з основних промоутерів ниркового каменеутворення при всіх видах СКХ. Встановлено, що в обох групах переважають щавлевокислі конкременти, проте в пацієнтів ГД спостерігається збільшення частки сечокислих конкрементів. Результати обстеження пацієнтів обох груп через 6 ± 1 міс. після видалення конкременту та проведення метафілактичного лікування продемонстрували певну тенденцію до нормалізації усіх досліджуваних показників. Однак у хворих ГД ці зміни відбувалися значно повільніше, ніж у ГП. Це свідчить про знижену ефективність тривалого лікування в пацієнтів із ПКС, що потребує розробки більш ефективних схем метафілактичного лікування для пролонгації безрецидивного періоду.

Висновки. Отримані результати свідчать про негативний вплив ПКС на перебіг СКХ, що, ймовірно, зумовлено пролонгованими імунологічними змінами, які викликають ендотеліальну дисфункцію та призводять до складних багатогранних патофізіологічних і патобіохімічних процесів, що підкреслює необхідність подальшого спостереження та посилення метафілактичних і загальнолікувальних заходів.

Ендоскопічно-контрольований доступ при перкутанній нефролітотрипсії як метод підвищення безпечності оперативного лікування

Ярослав Постол, Андрій Сагалевич — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Мета дослідження: порівняти безпечність та ефективність перкутанного доступу при мініперкутанній нефролітотрипсії (мПНЛ) з використанням комбінованого (ультразвукового й рентгеноскопічного) контролю та мПНЛ з виконанням мультипараметричного (комбінованого й ретроградно-ендоскопічного) контролю.

Матеріали та методи. 100 довільно обраних пацієнтів із солітарними конкрементами нирки (розміром від 2,0 до 3,0 см) були розподілені на 2 групи залежно від типу перкутанного доступу. До І групи увійшли пацієнти, яким виконували мПНЛ з формуванням перкутанного доступу за допомогою комбінованого ультразвукового та рентгеноскопічного контролю – 54 (54,0%) випадки; до ІІ групи – пацієнти, яким здійснювали мПНЛ з формуванням перкутанного тракту за допомогою мультипараметричного (ультразвукового, флюороскопічного та ретроградно-ендоскопічного) контролю – 46 (46,0%) випадків. Статистично значущих відмінностей у демографічних даних пацієнтів і характеристиках конкрементів не виявлено.

Результати. У групі мПНЛ у хворих, яким застосовували мультипараметрично-контрольований перкутанний доступ, було відзначено зменшення різниці між перед- і післяопераційним гемоглобіном: 8,31 ± 2,51 проти 12,05 ± 2,05 г/л (р < 0,05); зменшення інтраопераційного рентгеноскопічного навантаження – 1 хв 40 с ± 20 с проти 2 хв 30 с ± 30 с (р < 0,05); зменшення тривалості операції – 79,02 ± 15,30 проти 88,33 ± 10,20 хв (р < 0,05) та післяопераційного перебування пацієнтів у стаціонарі – 1,37 ± 0,30 проти 2,42 ± 0,20 дня (р < 0,05). Також у групі мультипараметрично-контрольованого доступу відзначається тенденція до зниження загальної кількості ускладнень – 10,87 проти 14,81% (р = 0,929), рівня больового синдрому – 1,90 ± 1,12 проти 2,60 ± 1,34 бала (р = 0,412) та поліпшення показника повного видалення конкременту (SFR) – 97,83 проти 92,59% (р = 0,233), однак ці значення не набули статистично значущої різниці.

Висновки. При класично-комбінованому (ультразвуковому та рентгеноскопічному) і мультипараметрично-контрольованому (ультразвуковому, рентгеноскопічному та ретроградно-ендоскопічному) перкутанному доступах під час виконання мПНЛ отримано високі показники результативності проведених операцій.

При виконанні перкутанного доступу при мПНЛ з мультипараметричним контролем прослідковується тенденція до зменшення частоти інтраопераційних ускладнень із достовірним зменшенням рівня крововтрати внаслідок забезпечення додаткового візуального контролю транспаренхіматозного доступу, що дозволяє уникнути травматизації структур збиральної системи нирки, особливо в ендоурологів із невеликим досвідом перкутанної хірургії.

Мінеральна щільність та показники обміну кісткової тканини у пацієнтів із нефролітіазом

пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Сечокам’яна хвороба (СКХ) – це захворювання, що характеризується утворенням каменів у сечових шляхах, нирках або сечовому міхурі. Нефролітіаз є поліетіологічним захворюванням, на розвиток якого впливають спадкові, географічні та дієтичні фактори. Серед поширених факторів ризику СКХ – ожиріння, недостатнє споживання рідини, надмірне вживання червоного м’яса та низька фізична активність. Однак досі немає єдиної думки щодо впливу вживання кальційвмісних продуктів і харчових добавок кальцію на розвиток нефролітіазу. Це питання стає особливо актуальним у разі коморбідної патології, пов’язаної зі зниженням мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ), зокрема остеопорозу (ОП) та інших метаболічних захворювань кісток. Серед патогенетичних механізмів розвитку ОП виокремлюють підвищену кісткову резорбцію, зумовлену збільшенням активності остеокластів, що можна оцінити шляхом визначення маркерів обміну кісткової тканини. З огляду на актуальність розробки підходу до профілактики та лікування коморбідних патологій (ОП та СКХ), нами проведено дослідження щодо визначення мінеральної щільності та показників обміну кісткової тканини у пацієнтів із нефролітіазом та без нього.

Мета дослідження: оцінити особливості змін маркерів обміну кісткової тканини у пацієнтів із нефролітіазом.

Матеріали та методи. У дослідження включено 80 учасників: 15 чоловіків (18,8%) та 65 жінок (81,3%). Пацієнти були розподілені залежно від наявності СКХ. У І групу увійшли 32 учасники без СКХ: 31 жінка (96,9%), 1 чоловік (3,1%), медіана віку – 63,2 (58,8–67,4) роки. У IІ групу увійшли 48 хворих із СКХ: 34 жінки (70,8%), 14 чоловіків (29,2%), середній вік – 55,5 років (51,5–62,5). Структурно-функціональний стан та маркери обміну кісткової тканини оцінювали на базі Українського центру остеопорозу ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», м. Київ (керівник – проф. Н. В. Григор’єва). За допомогою рентгенівської абсорбціометрії МЩКТ оцінено на рівні поперекового відділу хребта, шийки правої та лівої стегнових кісток, ультрадистального відділу кісток передпліччя. За допомогою TBS iNsight (текстурний аналіз зображень DXA поперекового відділу хребта, що є показником мікроархітектури кістки) оцінювали показник якості кісткової тканини (Trabecular Bone Score – TBS). Серед кісткових маркерів визначали рівень пропептиду проколагену I типу (P1NP), остеокальцину (ОК), β-ізомерів C-термінального телопептиду колагену I типу (β-СТХ), рівень 25(ОН)D, паратиреоїдного гормону (ПТГ) та іонізованого кальцію.

Результати. Дослідження показало, що відсоток змін МЩКТ був подібний в обох групах, без вірогідної різниці між показниками груп порівняння. Водночас показник TBS був вірогідно нижчим у пацієнтів із встановленим діагнозом СКХ. Метаболізм маркерів кісткового метаболізму не відрізнявся між групами, окрім рівня ПТГ, який був вірогідно вищим у пацієнтів із СКХ, але не перевищував референтні норми (р = 0,017).

Висновки. При відсутності різниці у МЩКТ відзначається зниження показника TBS у групі пацієнтів із нефролітіазом. Не виявлено різниці між показниками маркерів кісткового метаболізму, рівня фосфору, кальцію та вітаміну D у групах порівняння. Встановлено вірогідно вищий рівень ПТГ у пацієнтів із нефролітіазом. Отримані дані потребують подальшого вивчення патогенетичних факторів та їх взаємозв’язку в розвитку нефролітіазу та порушень якості трабекулярної кістки, а також оцінки ризику переломів у цієї категорії пацієнтів.

Сучасна діагностика раку передміхурової залози за допомогою fusion-біопсії: результати проспективного групового дослідження

пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Рак передміхурової залози (РПЗ) є одним із найчастіших онкологічних захворювань у чоловіків. Стандартна біопсія передміхурової залози з наступною гістологічною верифікацією сьогодні є невіддільною частиною діагностики РПЗ, але кількість хибнонегативних результатів та випадків недооцінювання ступеня агресивності пухлини залишається надмірно високою. Досягнення в галузі мультипараметричної магнітно-резонансної томографії (МРТ) призвели до поліпшення виявлення пухлин передміхурової залози. Поєднання даних МРТ з трансректальним ультразвуковим дослідженням дозволяє виконати цілеспрямовану біопсію підозрілих вогнищ.

Мета дослідження: поліпшити діагностичну цінність біопсії передміхурової залози під fusion-контролем на основі результатів порівняльного аналізу показників периферичної крові та методів медичної візуалізації.

Матеріали та методи. Були проаналізовані результати проведення fusion-біопсії на базі ДУ «Інститут урології імені академіка О. Ф. Возіанова НАМН України» у 101 пацієнта з підозрою на РПЗ. Середній вік хворих становив 62,8 ± 7,4 року. Для оцінювання ефективності fusion-біопсії визначали такі показники: аналіз крові на загальний простатоспецифічний антиген (нг/мл); об’єм передміхурової залози згідно з МРТ (см³); щільність простатоспецифічного антигену (нг/мл/см³); локалізація вогнища ураження згідно з МРТ; розмір вогнища ураження; чутливість та специфічність МРТ у виявленні РПЗ.

Результати. Основними факторами, що збільшують виявлення РПЗ за допомогою fusion-біопсії, є: загальний рівень простатоспецифічного антигену в крові ≥ 9,44 нг/мл (p = 0,017), щільність простато-специфічного антигену ≥ 0,16 нг/мл/см³ (p = 0,03), розмір патологічного вогнища передміхурової залози ≥ 9,31 мм (p = 0,025) та розташування вогнища ураження в периферичній ділянці передміхурової залози (p = 0,006). Фактори, що не впливають на виявлення РПЗ за допомогою fusion-біопсії: об’єм передміхурової залози та локалізація вогнища ураження в транзиторній ділянці передміхурової залози.

Висновки. Для поліпшення виявлення клінічно значущого РПЗ та зниження гіпердіагностики РПЗ низького ризику доцільно виконувати прицільну fusion-біопсію.

Вплив неоад’ювантної андроген-деприваційної терапії перед радикальною простатектомією на периопераційний перебіг: порівняльне дослідження

Євгеній Афанас’єв, Ростислав Данилець, В’ячеслав Григоренко, Олександр Шуляк — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Мета: ціллю цього дослідження було проаналізувати вплив неоад’ювантної андроген-деприваційної терапії (нАДТ) перед радикальною простатектомією (РПЕ) на периопераційний перебіг та визначити профіль її безпеки.

Матеріали та методи. З січня 2015 по грудень 2021 року було зібрано ретроспективні дані від пацієнтів, хворих на рак передміхурової залози, яким проведено РПЕ для оцінки периопераційних та патологічних результатів. Зібрана інформація включала вік, індекс маси тіла, рівень простатоспецифічного антигену, клінічну стадію, застосування нАДТ, тривалість хірургічного втручання (ХВ), об’єм крововтрати (ОК), периопераційні ускладнення, частоту гемотрансфузій (ЧГ), тривалість стаціонарного лікування, патологічну стадію, індекс Глісону після біопсії та ХВ, статус хірургічного краю та лімфатичних вузлів.

Результати. У дослідження було включено 175 пацієнтів, яким виконано РПЕ: 84 (48%) були в групі нАДТ, а 91 (52%) – у групі порівняння. Час ХВ, ОК, ЧГ, а також термін перебування на стаціонарному лікуванні статистично вірогідно не відрізнялися між групами. Проте частота позитивного хірургічного краю була значно нижча в групі нАДТ (10,7 проти 52,7%, p < 0,001), ніж в групі контролю.

Висновки. НАДТ перед РПЕ не підвищує ризик інтраопераційних ускладнень та не впливає на загальні периопераційні результати, але знижує частоту несприятливих патологічних знахідок.

Імуногенез хронічного простатиту в пацієнтів із хронічною інфекцією C. trachomatis

пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Дослідження окремих ланок імуногенезу простатиту, в тому числі на тлі хронічних інфекцій із резистентністю до терапії та погіршенням якості життя хворих, є актуальним для визначення прогностичних маркерів перебігу та розробки сучасних ефективних індивідуалізованих підходів до терапії.

Мета дослідження: визначити частоту лейкоцитарних антигенів людини (Human Leukocyte Antigen – HLA) у хворих на хронічний простатит із діагностованою хламідійною інфекцією та встановити асоціативні зв’язки цих антигенів із продукцією цитокінів і рівнями антитіл до білків теплового шоку (heat shock protein 60 – HSP60).

Матеріали та методи. За допомогою стандартного мікролімфоцитотоксичного тесту (Terasaki) визначали розподіл HLA у 89 чоловіків, хворих на хронічний простатит (ХП) із хронічним сечостатевим хламідіозом; референтна група – 350 здорових донорів; виявляли як відносний (ВР) (якщо ВР ≥ 2), так і абсолютний ризик захворювання за формулою: σ = х – у/1 – у, де х – частота антигену гістосумісності у хворих, у – у здорових, етіологічну фракцію патології визначали, якщо σ > 0,1.

У пацієнтів методом імуноферментного аналізу досліджували продукцію інтерлейкінів (IL) IL-1, IL-2, TNF-β, IFN-γ та IL-10, у частини пацієнтів досліджували IgG до рекомбінантного HSP60 і визначали значення екстинкції (Е₄₉₂) при розведенні сироватки 1:32.

Статистичну обробку результатів проводили за допомогою пакета програм SPSS for Windows версія 11 та MedStat із використанням параметричних (тест Стьюдента) або непараметричних критеріїв (Вілкоксона), показників рангової кореляції Спірмена; достовірною вважали різницю при р < 0,05.

Результати. У хворих на ХП із хронічним сечостатевим хламідіозом, порівняно з групою здорових, виявлено достовірне підвищення у фенотипі частоти HLA-А10, -А33, -В41, -В51 та -DR4 (p ≤ 0,05), абсолютний ризик (σ ≥ 0,1) з яких обумовлюють А10 (25 + 26) та В51, а також сполучення А2В21 та А36В13 (p ≤ 0,05). У групі осіб з HLA-А10 показано достовірне зниження середньої спонтанної продукції прозапальних IFN-γ і TNF-α (р ≤ 0,05) та підвищення спонтанної та індукованої продукції протизапального IL-10 (р = 0,011), що підтверджено достовірно частішим виявленням антигену А10 (%) у фенотипах групи осіб з високою секрецією IL-10 (р = 0,038). Середні рівні антитіл до HSP60 у хворих на ХП з наявністю C. trachomatis перевищують норму (р = 0,003), а антиген В51 достовірно частіше виявлявся в підгрупі з їх меншими (в 4 рази, ніж в інших) рівнями (p < 0,001).

Висновки. Висока частота окремих HLA у хворих на хронічний простатит із діагностованою хламідійною інфекцією сечостатевої системи, їх асоціативні зв’язки з продукцією цитокінів і рівнями антитіл до HSP60 дають змогу вважати визначені показники (HLA-А10 (25 + 26), -А33, -В41, -В51 та -DR4, продукцію IL-10, HSP60) вірогідними предикторами й прогностичними маркерами перебігу захворювання для ефективнішої профілактики та лікування.

Статеві особливості клініко-психопатологічних та психосоціальних характеристик пацієнтів із розладом нападоподібного переїдання

Інна Сінкевич, Олена Хаустова — пт, 28 бер 2025 00:00:00 +0200

Переїдання є основною ознакою багатьох розладів харчової поведінки, зокрема розладу нападоподібного переїдання. Воно пов’язане із серйозними проблемами психічного та фізичного здоров’я, як-от депресія, тривога, зловживання психоактивними речовинами, хронічні соматичні захворювання тощо. Небагато досліджень розладів харчової поведінки залучають чоловіків через те, що значно менше осіб чоловічої статі повідомляють про труднощі з контролем харчової поведінки, попри їх більшу схильність до переїдання.

Мета дослідження: оцінити клініко-психопатологічні характеристики та психосоціальні особливості пацієнтів із розладом нападоподібного переїдання залежно від статі.

Матеріали та методи. Було проведено відкрите когортне дослідження клініко-психопатологічних характеристик і психосоціальних особливостей 163 пацієнтів із розладом нападоподібного переїдання. Після отримання інформованої згоди пацієнти були оцінені за низкою психометричних шкал, а саме: шкалою неконтрольованого переїдання (The Binge Eating Scale – BES), госпітальною шкалою тривоги та депресії (Hospital Anxiety and Depression Scale – HADS), тестом емоційного інтелекту Гола. Рівень статистичної значущості р було прийнято на рівні < 0,05. Під час аналізу використано статистичний пакет IBM SPSS Statistics Base v.22.

Результати. Виявлено певні статеві відмінності клініко-психопатологічних і психосоціальних характеристик пацієнтів із розладом нападоподібного переїдання, що надалі враховувались у персоналізованих інтервенціях медико-психологічного супроводу цих хворих. До таких відмінностей варто віднести більшу поширеність у чоловіків компульсивного типу переїдання та значущо частішу наявність змішаних психосоціальних типів переїдання. Чоловіки мали вищий зріст (р < 0,001), більшу вагу (р < 0,001) та вищий індекс маси тіла (р < 0,001), ніж жінки, а також у них частіше відзначали середньотяжкі ступені переїдання. Таким чином, існує вищий ступінь ризику тяжких форм розладу нападоподібного переїдання у чоловіків, попри його вищу поширеність серед жінок. Чоловікам була притаманна достовірно більша амплітуда емоційного тривожного (р = 0,001) і депресивного (р = 0,003) реагування та значущо вищий рівень клінічно вираженої тривоги (р = 0,02). У чоловіків порівняно з жінками простежувалася більша тяжкість переїдання з тривожно-депресивним реагуванням на тлі меншого потенціалу емоційного інтелекту, зокрема емоційної обізнаності, емпатії, управління емоціями (своїми та інших людей). Натомість проблемна самомотивація була притаманна пацієнтам із розладом нападоподібного переїдання незалежно від статі.

Висновки. Результати цього дослідження дають уявлення про статеві особливості клініко-психопатологічних та психосоціальних характеристик пацієнтів із розладом нападоподібного переїдання. Це дозволяє розробити більш ефективні та індивідуалізовані стратегії терапії з персоналізованими за статтю мішенями медико-психологічного втручання щодо пацієнтів із розладом нападоподібного переїдання.