Здоров'я чоловіка

Уретропластика у лікуванні стриктур чоловічої уретри: результати мультицентрового дослідження (106 випадків)

Артем Кобірніченко, Марк Вікарчук, Владислав Неровний — вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

Проблема лікування стриктур уретри в Україні набула особливої актуальності у зв’язку зі зростанням кількості бойових травм, спричинених збройною агресією російської федерації. Малоінвазивні методи лікування, зокрема бужування уретри та внутрішня оптична уретротомія (ВОУТ), характеризуються високою частотою рецидивів, тоді як сучасні клінічні рекомендації розширюють показання до виконання уретропластики.

Мета дослідження: аналіз досвіду 3 медичних центрів щодо оцінки ефективності уретропластики.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз лікування 106 хворих зі стриктурами та дистракційними дефектами уретри, яким виконано уретропластику в урологічних відділеннях 3 закладів протягом 3,5 року. Середній вік пацієнтів становив 44,1 ± 12,7 року. Урофлоуметрію виконано у 36% хворих, ретроградну уретрографію – у 90%, цистоуретроскопію – у 48%. У 50% випадків стриктури мали травматичне походження, у 23% – ідіопатичне, у 16% – ятрогенне. Середня довжина стриктури становила 2,8 ± 3,0 см. У більшості пацієнтів виконано аугментаційну уретропластику із застосуванням букального графта (59%) та анастомотичну уретропластику (34%). Критерієм успіху вважали відсутність потреби у повторних втручаннях. Для об’єктивізації результатів застосовано опитувальник оцінки ефективності хірургічного лікування хворих зі стриктурами уретри Patient-Reported Outcome Measure for Urethral Stricture Surgery.

Результати. У 85% пацієнтів результат операції був задовільним, і вони не потребували повторної хірургічної корекції. У 7 випадках виконано ВОУТ, у 8 пацієнтів – повторну реконструкцію уретри, в 1 випадку проводилося періодичне самобужування, ще 1 випадок визнано таким, що не підлягає реконструкції. Ускладнення частіше спостерігалися при лікуванні складних, післятравматичних або рецидивних стриктур і становили 39%.

Висновки. Проведений аналіз підтверджує ефективність уретропластики та відповідність отриманих результатів даним спеціалізованої літератури. Особливістю досліджуваної групи є висока частка складних посттравматичних стриктур, зумовлених бойовими ушкодженнями.

Порівняння результатів виконання відкритої та лапароскопічної робот-асистованої черезміхурової простатектомії у хворих із доброякісною гіперплазією передміхурової залози

вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

Лапароскопічна робот-асистована простатектомія (ЛРАП) при доброякісній гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ) запроваджена як малоінвазивна альтернатива відкритим операціям, які супроводжуються великою крововтратою та ускладненнями. Вона дозволяє зменшити ризик післяопераційної кровотечі й скоротити час перебування пацієнтів у стаціонарі.

Мета дослідження: порівняти результати виконання одномоментної черезміхурової відкритої та ЛРАП у хворих із ДГПЗ великих розмірів (> 80 см³).

Матеріали та методи. Оцінено ранні та віддалені результати ЛРАП у 60 хворих, оперованих системами da Vinci S та da Vinci Si у 2019–2025 рр. у медичному центрі «ІННОМЕД-ЦЕНТР ЕНДОХІРУРГІЇ». Групу порівняння становили 150 пацієнтів, яким виконано відкриту простатектомію у Вінницькій обласній лікарні. Інтраопераційну крововтрату вимірювали ваговим методом, ускладнення оцінювали за Clavien – Dindo, сечовипускання – за допомогою урофлоуметрії.

Результати. Середня тривалість ЛРАП становила 208,3 ± 27,6 хв, крововтрата – 120,6 ± 32,5 мл, післяопераційні ліжко-дні – 5,3 ± 1,2, ранні ускладнення – 5%. Відкрита операція: тривалість – 66,6 ± 14,2 хв, крововтрата – 310,5 ± 51,4 мл, ліжко-дні – 14,1 ± 2,8, ранні ускладнення – 29,3%. Максимальна швидкість потоку сечі після ЛРАП – 25,2 ± 2,6 мл/с, після відкритої операції – 24,9 ± 2,9 мл/с. Віддалені ускладнення: 2,2% та 7,3% відповідно.

Висновки. ЛРАП характеризується більшою тривалістю, але меншою крововтратою, коротшим післяопераційним періодом і меншою кількістю ускладнень порівняно з відкритою простатектомією. Одномоментні черезміхурова відкрита простатектомія та ЛРАП дозволяють відновити нормальний акт сечовипускання у хворих із ДГПЗ великих розмірів. Результати підтверджують, що ЛРАП є безпечною та ефективною малоінвазивною альтернативою для хворих із великими об’ємами передміхурової залози.

Чи має вплив ожиріння на періопераційні результати радикальної простатектомії при раку передміхурової залози?

Андрій Кондратенко — вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

Ожиріння може ускладнювати виконання радикальної простатектомії (РПЕ) та впливати на інтра- й післяопераційні показники, однак дані щодо різних хірургічних підходів залишаються неоднорідними.

Мета дослідження: оцінити взаємозв’язок між ступенем ожиріння та періопераційними результатами РПЕ залежно від виду втручання та стадії раку передміхурової залози.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 420 хворих на рак передміхурової залози з виконанням РПЕ: ендовідеоекстраперитонеальної (ЕЕРПЕ, n = 236), лапароскопічної (ЛРПЕ, n = 88) та позадулобкової відкритої (ПРПЕ, n = 96). Стадію пухлинного процесу враховували за Т-категорією: локалізований процес – T1–T2 та місцево-поширений – T3–T4.

Ступінь ожиріння визначали за індексом маси тіла: 0 (< 30 кг/м²), I (30,0–34,9 кг/м²), II (35,0–39,9 кг/м²), III (≥ 40,0 кг/м²).

Оцінювали тривалість операції, крововтрату, післяопераційні ускладнення за Clavien – Dindo та тривалість післяопераційної госпіталізації. Зв’язок між показниками визначали за коефіцієнтом кореляції Спірмена (ρ).

Результати. Для ПРПЕ виявлено статистично значущий позитивний зв’язок між ступенем ожиріння та тривалістю операції як при T1–T2 (ρ = 0,331; p = 0,007), так і при T3–T4 (ρ = 0,461; p = 0,006). Для ЕЕРПЕ та ЛРПЕ зв’язок ожиріння з тривалістю втручання був слабким і недостовірним (p > 0,05). Вплив ожиріння на крововтрату був обмеженим: значущу асоціацію отримано лише для ЕЕРПЕ при T1–T2 (ρ = 0,206; p = 0,004). Кореляції між ожирінням і тяжкістю ускладнень за Clavien – Dindo, а також тривалістю післяопераційної госпіталізації не досягали статистичної значущості в жодній підгрупі (усі p > 0,05).

Висновки. Ожиріння проявляло свій вплив переважно через параметри технічної складності (зростання тривалості операції при ПРПЕ), тоді як крововтрата, тяжкість ускладнень за Clavien – Dindo та тривалість госпіталізації не демонстрували стабільної залежності від ожиріння в більшості стратифікацій.

Використання фосфоміцину в сучасній урологічній практиці: огляд літератури

вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) є найпоширенішими позагоспітальними інфекціями після респіраторних у всьому світі. В Україні серед усіх урологічних захворювань вони посідають перше місце.

Останніми роками спостерігається збільшення нових випадків і рецидивів урогенітальних інфекцій, що пов’язано з неефективною антибіотикотерапією та зростаючою резистентністю уропатогенних бактерій до антибіотиків.

У лікуванні ІСШ важливим моментом є ефективне використання антибіотиків з урахуванням багатьох факторів, як-от стану імунної системи, наявності урологічних патологій, тяжкості захворювання й ризику розвитку перехресної та множинної лікарської стійкості.

Фосфоміцин є концентраційно залежним засобом із широкою бактерицидною активністю проти грампозитивних і грамнегативних бактерій, що реалізується шляхом втручання в утворення попередника пептидоглікану. Його унікальний механізм дії дає змогу уникнути перехресної резистентності з іншими антибіотиками в більшості випадків.

Висновки. Фосфоміцин – ефективний антибіотик із широким спектром бактерицидної дії та низьким ризиком перехресної резистентності. Він рекомендований як препарат першої лінії при неускладнених ІСШ і демонструє перспективність при ускладнених формах, характеризуючись сприятливим профілем безпеки, зокрема у вагітних.

Оцінювання якості життя та психоемоційного стану пацієнтів із цукровим діабетом та серцево-судинними захворюваннями в умовах війни

вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

Цукровий діабет 2-го типу та серцево-судинні захворювання (ССЗ) належать до найпоширеніших хронічних захворювань, які суттєво погіршують якість життя пацієнтів і підвищують ризик серйозних ускладнень.

Мета дослідження: оцінити психоемоційний стан, зокрема рівень тривоги, депресивні симптоми, стрес та якість життя у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу та ССЗ.

Матеріали та методи. Дослідження проводили у відділеннях ендокринології та кардіології Тернопільської обласної лікарні у 2021–2024 рр. У дослідженні взяли участь 78 чоловіків віком 30–60 років із цукровим діабетом 2-го типу та/або ССЗ. Психоемоційний стан оцінювали за допомогою шкал GAD-7 (рівень тривоги), BDI (депресивні симптоми) та методів Холмса і Рахе для визначення стресостійкості. Якість життя пацієнтів оцінювали за допомогою опитувальника SF-36.

Результати. Результати показали значне погіршення якості життя та зниження стресостійкості, а також підвищення рівня депресії й тривожності у пацієнтів із супутнім цукровим діабетом 2-го типу та ССЗ порівняно з пацієнтами, в яких діагностовано лише одне з цих захворювань. У пацієнтів із супутніми захворюваннями спостерігалося значне підвищення психоемоційного стресу, що вказує на необхідність комплексного підходу до лікування, що включає психоемоційну підтримку. Психоемоційний стан пацієнтів із зазначеними захворюваннями чинить значний вплив на якість життя та ефективність терапії.

Висновки. Підвищений рівень стресу, депресії та тривоги погіршує загальний стан пацієнтів, знижує їхню здатність справлятися з хронічними захворюваннями та ускладнює лікування. Слід інтегрувати психотерапевтичні стратегії в терапевтичний процес. Подальші дослідження мають бути спрямовані на впровадження ефективних психотерапевтичних методів для зменшення психоемоційного навантаження у пацієнтів із супутніми захворюваннями.

Математична модель для прогнозування ускладнень при гострій непрохідності тонкої кишки: ретроспективне дослідження

вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

Гостра непрохідність тонкої кишки (ГНТК) є критичним станом в абдомінальній хірургії з високим рівнем післяопераційної смертності, зумовленої переважно тривалим парезом тонкої кишки й такими супутніми ускладненнями, як кишкова недостатність, бактеріальна транслокація та поліорганна недостатність.

Мета дослідження: розробка математичної моделі для прогнозування ймовірності ускладнень у пацієнтів із ГНТК на основі різних клінічних факторів та чинників ризику.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективне дослідження 52 пацієнтів чоловічої статі з ГНТК. Під час дослідження аналізували такі фактори, як тривалість і тип ГНТК, вік пацієнтів, наявність супутніх захворювань, а також інші перед- та інтраопераційні змінні. Для побудови прогностичної моделі використано статистичні методи, зокрема аналіз множинної регресії. Дослідження відповідало етичним принципам і отримало схвалення етичного комітету Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України.

Результати. Виявлено 9 значущих факторів ризику розвитку ускладнень при ГНТК, серед яких вік, тривалість обструкції, тип обструкції, супутні захворювання та наявність перитоніту. Створено модель множинної регресії з чутливістю 97% і специфічністю 96%, що дає змогу з високою точністю прогнозувати ускладнення при ГНТК.

Висновки. Запропонована математична модель для прогнозування ускладнень при ГНТК може суттєво сприяти ранній діагностиці та впровадженню ефективних стратегій лікування й профілактики. Модель має потенціал для зниження частоти післяопераційних ускладнень і поліпшення результатів лікування пацієнтів із ГНТК.

Лікування еректильної дисфункції змішаного генезу, що супроводжується хронічним тазовим болем або передчасною еякуляцією, у чоловіків iз бойовими травмами

вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

Учасники бойових дій зазнають довготривалих наслідків тяжких поранень, які суттєво впливають на якість життя та статеву функцію.

Мета дослідження: оцінка ефективності лікування еректильної дисфункції (ЕД) змішаного генезу, що супроводжується хронічним тазовим болем (ХТБ) або передчасною еякуляцією (ПЕ), у чоловіків із бойовими травмами.

Матеріали та методи. У дослідження включено 60 чоловіків віком 20–53 років – учасників бойових дій із сексуальною дисфункцією. Основною скаргою була ЕД, що супроводжувалася ХТБ або ПЕ. Залежно від клінічної форми ЕД пацієнтів розподілено на дві групи: 1-ша група – 32 пацієнти з ЕД змішаного генезу, що супроводжується ХТБ; 2-га група – 28 чоловіків з ЕД змішаного генезу та ПЕ.

Результати. Встановлено, що модифікація способу життя є ефективним методом лікування ЕД, яка супроводжується ХТБ, у чоловіків із бойовими пораненнями: у 62,5% пацієнтів відзначено значне покращення еректильної функції, у 31,2% – незначне покращення. Ефективність лікування ЕД, що супроводжується ПЕ, пов’язана із застосуванням інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (ІЗЗС), що підтверджує ключову роль нейромедіатора серотоніну в модуляції еякуляції. У цій групі значне покращення спостерігалося у 53,6% пацієнтів, незначне – у 39,3%.

Висновки. Модифікація способу життя є найефективнішим методом лікування у пацієнтів із бойовими травмами та ЕД змішаного генезу, що супроводжується провідним синдромом ХТБ. У цій групі відзначено покращення показника Міжнародного індексу еректильної функції (МІЕФ)-5 – з 13,5 ± 2,3 до 21,6 ± 2,1 (p < 0,05). Серотонін відіграє провідну роль у модуляції еякуляції у пацієнтів з ЕД та ПЕ, оскільки застосування ІЗЗС сприяє збільшенню інтравагінального латентного часу. У цій групі також зафіксовано покращення показника МІЕФ-5 – з 13,8 ± 2,1 до 22,0 ± 1,9 (p < 0,05).

Цифрова самотність і психічне благополуччя чоловіків: розширення меж чоловічого здоров’я (Систематичний огляд)

вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

Феномен цифрової самотності чоловіків формується в умовах інтенсивної цифрової трансформації суспільства і не є тотожним ні соціальній ізоляції, ні цифровій депривації. У статті показано, що цифрова самотність є самостійним психосоціотехнологічним явищем, яке впливає на психічне й соматичне здоров’я чоловіків і формується внаслідок взаємодії соціокультурних чинників та технологічних параметрів цифрового середовища.

У статті запропоновано систематизацію міждисциплінарних підходів до розуміння цифрової самотності як детермінанти чоловічого здоров’я, відмежування її від суміжних понять, а також робоче визначення й дослідницьку рамку для розроблення діагностичних, профілактичних та інтервенційних стратегій.

Проведено систематичний відбір і тематичний синтез 66 літературних джерел (SCOPUS, Web of Science, PubMed та ін., 2015–2025 рр.). Використано порівняльний аналіз споріднених категорій: цифрова депривація, цифрова/медійна ізоляція, кіберсамотність, цифрова солітюдність.

Продемонстровано, що цифрова самотність чоловіків є самостійним багатовимірним соціально-психологічним станом, який характеризується зниженням якості соціальних зв’язків і емоційної налаштованості в умовах цифрової комунікації. Уточнено відмінність між digital solitude (добровільна відновлювальна усамітненість) та digital loneliness (небажане емоційне збіднення при підвищеній онлайн-активності). Запропоновано теоретичну матрицю та «піраміду інтервенцій»: від структурної політики й дизайн-рішень до гібридних офлайн/онлайн-практик. Показано, що феномен варіює залежно від культурних, вікових і професійних чинників. Основними механізмами є компенсаторне використання соціальних мереж, цифрове вигорання та заміщення глибоких соціальних зв’язків поверхневими.

У статті обґрунтовано концептуальну рамку вивчення цифрової самотності чоловіків як самостійного об’єкта наукового аналізу, систематизовано понятійний апарат та окреслено архітектуру можливих інтервенцій.

Тазова лімфодисекція у хворих на рак передміхурової залози: сучасний стан проблеми (Огляд літератури)

Сергій Головко — вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

Тазова лімфодисекція (ТЛД) залишається важливим методом точного стадіювання раку передміхурової залози (РПЗ) і може забезпечувати онкологічний бенефіт при видаленні нодальних метастазів. Розширена ТЛД (рТЛД) підвищує точність стадіювання та покращує виявлення уражених лімфатичних вузлів, проте асоційована з підвищеним ризиком періопераційних ускладнень. Роль позитронно-емісійної томографії / комп’ютерної томографії з простатоспецифічним мембранним антигеном (ПСМА ПЕТ / КТ) у первинному стадіюванні РПЗ залишається контроверсійною, особливо щодо рішення про відмову від ТЛД.

Мета дослідження: проаналізувати сучасні роботи щодо доцільності виконання ТЛД та рТЛД у пацієнтів із локалізованим РПЗ проміжного й високого ризику, оцінити онкологічний бенефіт, частоту періопераційних ускладнень і порівняти патоморфологічні результати з даними ПСМА ПЕТ / КТ щодо виявлення інвазії лімфатичних вузлів (ІЛВ).

Збір доказів. Виконано систематичний огляд PubMed, Embase та Scopus із червня 2011 р. до червня 2025 р. Аналізували роботи з обмеженою, стандартною та рТЛД, оцінювали переваги й недоліки різних підходів, а також частоту післяопераційних ускладнень. Для ПСМА ПЕТ / КТ визначали чутливість, специфічність, позитивну (ППЦ) та негативну прогностичну цінність (НПЦ) у виявленні ІЛВ.

Синтез доказів. У фінальний синтез включено 59 робіт. У групі високого ризику негативний результат ПСМА ПЕТ / КТ не дає змоги безпечно відмовитися від ТЛД. Загальна чутливість, специфічність, ППЦ та НПЦ ПСМА ПЕТ / КТ для виявлення ІЛВ становили 58, 95, 79 та 87%; у високоризиковій групі – 51, 93, 73 та 81% відповідно.

Висновки. Доцільність проведення ТЛД залишається контроверсійною. Європейська асоціація урологів рекомендує ТЛД на підставі категорій ризику із сильними рекомендаціями проведення рТЛД у пацієнтів високого ризику. ПСМА ПЕТ / КТ забезпечує високу точність первинного нодального стадіювання. У низькоризикових пацієнтів висока НПЦ може допомогти уникнути непотрібних ТЛД, тоді як у високоризикових негативний результат ПСМА ПЕТ / КТ не виключає необхідності ТЛД.

Еректильна дисфункція: частота психічно і соматично обумовлених її варіантів та їх диференціальна клінічна діагностика

Гарнік Кочарян — вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

У статті повідомляється, що більшість причин еректильної дисфункції (ЕД) раніше вважалися психогенними (85–90%), але сучасні дані свідчать, що ЕД значно частіше обумовлюється впливом соматичних/органічних факторів (80%, 60–90%). Водночас відзначається, що психогенна ЕД має місце приблизно у 40% випадків, органічна – у 29%, змішана (поєднання психічних та органічних факторів) – у 25%, неясного генезу – у 6%. Наявна думка про дуже низький відсоток психогенної ЕД заперечується з таких причин: 1) певні патології органічної модальності викликають ЕД, однак не береться до уваги той факт, що у великої кількості чоловіків у тих самих обставинах ЕД відсутня; 2) отримані результати клінічних випробувань препаратів для лікування ЕД вказують на те, що у 20–40% пацієнтів спостерігається добра відповідь на застосування плацебо. Не можна не враховувати й той факт, що визначення ступеня участі органічних і психічних факторів у генезі цього розладу залежить від первинної базової медичної підготовки лікаря-сексопатолога (наприклад, психіатра/психотерапевта або уролога-андролога). Природно, що в першому випадку акцент зміщуватиметься на виявлення психічних чинників, тоді як у другому – чинників органічних. Також відіграє роль та обставина, в яких клініках проводилася діагностика (у психіатричних і психологічних установах курують пацієнтів зовсім іншого типу, ніж у соматичних). Автор зазначає, що відсоток соматично обумовленої ЕД може перебільшуватися, оскільки щонайменше деяку частину цього відсотка становлять змішані розлади ерекції. Наголошується на необхідності використання міждисциплінарного системного підходу, який дозволяє уникнути як надмірної психологізації, так і надмірної соматизації в поясненні причин ЕД. Значна частина статті присвячена диференціальній клінічній діагностиці соматогенної та психогенної ЕД на основі літературних даних і власних досліджень автора. Наводяться та обговорюються її різні критерії.

Використання принципів фенотипування у веденні пацієнтів із хронічним простатитом / синдромом хронічного тазового болю

Валерій Зайцев — вт, 31 бер 2026 00:00:00 +0300

Хронічний простатит / синдром хронічного тазового болю (ХП / СХТБ) залишається однією з найпоширеніших і водночас складних для лікування патологій у сучасній урології, що супроводжується значним зниженням якості життя пацієнтів. Відсутність чіткого етіологічного чинника у більшості випадків, гетерогенність клінічних проявів та обмежена ефективність монотерапії зумовили необхідність перегляду традиційних підходів до діагностики й лікування цього стану. Упродовж останнього десятиліття ключовою стала концепція фенотипування пацієнтів із ХП / СХТБ, яка дає змогу реалізувати персоналізований підхід до терапії.

У статті узагальнено сучасні дані щодо фенотипової системи UPOINT, описано її структуру, клінічне значення та практичні можливості застосування під час ведення пацієнтів із ХП / СХТБ. Система UPOINT ґрунтується на оцінці 6 доменів (Urinary, Psychosocial, Organ-specific, Infection, Neurologic/Systemic, Tenderness), що відображають основні патофізіологічні механізми розвитку захворювання, а в модифікованому варіанті UPOINTS додатково враховуються сексуальні дисфункції. Такий підхід дає змогу не лише класифікувати пацієнтів, а й сформувати індивідуальний клінічний профіль, на основі якого підбирається оптимальна комбінація лікувальних заходів.

Окрему увагу приділено домену Tenderness, який характеризує вираженість міофасціального болю і дисфункцію м’язів тазового дна та часто залишається недооціненим у повсякденній урологічній практиці. Наведено сучасні уявлення щодо його патофізіології, клінічних проявів, методів діагностики та принципів лікування, а також проведено чітке розмежування з доменом Neurologic/Systemic. Показано, що застосування фенотип-орієнтованої мультимодальної терапії, заснованої на системі UPOINT, дозволяє зменшити інтенсивність болю та інші клінічні прояви захворювання, покращити якість життя пацієнтів і знизити частоту необґрунтованого застосування антибактеріальних препаратів.

Отже, система UPOINT є ефективним інструментом клінічного мислення та практичного ведення пацієнтів із ХП / СХТБ і відповідає сучасним рекомендаціям провідних урологічних асоціацій.