Здоров'я чоловіка

Бойова травма нирок

Олег Нікітін — 2024-09-30

Підвищення інтенсивності, зміни характеру бойових дій та вдосконалення засобів ураження актуалізує дослідження сучасної інформації та вдосконалення методів лікування поранень внутрішніх органів, зокрема органів сечовидільної системи.

Бойові поранення органів сечостатевої системи становлять 1–3%. Нирки зазнають найбільшої частоти ушкоджень серед усіх поранень під час військових конфліктів. Бойові травми нирок (БТН) становлять 1–5% і у 80% випадків вони поєднані з ураженням внутрішніх органів.

БТН – це ізольоване або поєднане із залученням інших внутрішніх органів ураження тканин нирок, отримане під час бойових дій та спричинене впливом переважно вогнепальної зброї, яка є основною причиною проникаючих уражень, які зазвичай є більш серйозними та менш передбачуваними порівняно з тупими травмами. БТН поділяються на дві групи: закриті (тупі) та відкриті (проникаючі або наскрізні). Відкриті залежно від характеру поранення бувають кульові, осколкові, колючі, ріжучі тощо. За даними American Association for Surgery of Trauma та Європейської асоціації урологів, існує п’ять ступенів тяжкості ушкодження нирок.

Під час війни медична допомога пораненим починається ще на полі бою за принципом само- або взаємодопомоги. Залежно від ситуації вона може включати тимчасову зупинку кровотечі, введення знеболюючих засобів та антибіотиків Особливості діагностики та надання медичної допомоги внаслідок БТН залежать від інтенсивності проведення бойових дій на ділянці фронту, швидкості евакуації пораненого бійця до відповідного закладу надання медичної допомоги. Військова хірургія – складна і непередбачувана, вимагає мультидисциплінарного підходу, який має зосереджуватися не лише на первинній травмі, а й на імовірних і потенційно небезпечних для життя ускладненнях, таких, як ранові інфекції.

Аналізуючи дані, отримані у зоні бойових дій, можна констатувати, що ушкодження нирок є однією з поширених і серйозних проблем серед військовослужбовців та цивільного населення. Причини таких травм варіюються від прямого впливу вибухових хвиль та осколків до непрямих ушкоджень, спричинених обвалами та іншими наслідками війни.

Своєчасний та комплексний підхід до діагностики та лікування бойових травм нирок, адаптований до специфічних умов бойових дій, є критично важливим для збереження життя та здоров’я постраждалих під час війни.

Метаболічні аспекти хронічного простатиту/синдрому хронічного тазового болю

Каміль Нуріманов — 2024-09-30

Симптоми простатиту (біль та порушення сечовипускання) значуще погіршують якість життя пацієнтів. Метаболічні механізми патогенезу простатиту та утворення кальцинатів простати представляють інтерес для сучасних досліджень.

Мета дослідження: визначити зв’язки концентрації сечової кислоти, оксалатів та рН у сироватці крові, сечі та еякуляті у пацієнтів із симптомами простатиту та ультразвуковими ознаками кальцинатів простати.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 102 пацієнти віком від 18 до 45 років. До групи 1 (n=34) увійшли хворі на хронічний простатит/синдром хронічного тазового болю (ХП/СХТБ). До групи 2 включено пацієнтів із безсимптомним простатитом (n=34). У них були відсутні скарги, але спостерігалися лабораторні ознаки простатиту (піоспермія, лейкоцити більше 10 у полі зору в еякуляті). В якості контролю (група 3) використовували матеріал (сеча, еякулят) 34 здорових чоловіків.

Оцінювання симптомів простатиту проводили за шкалою National institutes of health Chronic prostatitis symptom index (NIH-CPSI), депресивних проявів – за шкалою Patient Health Questionnaire (PHQ-9). Усім учасникам виконували аналіз еякуляту. Інтерлейкіни (IL) 1β та IL-10 визначали методом імуноферментного аналізу в еякуляті. У всіх випадках визначали добовий діурез, рН сечі, концентрацію сечової кислоти, оксалатів у сечі та еякуляті методиками аналітичної хімії.

Пацієнти групи 1 отримували курс екстракорпоральної ударно-хвильової терапії (ЕУХТ) із 10 сеансів, 2-3 сеанси на тиждень. Успішність лікування визначали як зниження на 6 балів і більше за загальною оцінкою NIH-CPSI. Після отримання курсу ЕУХТ пацієнтам цієї групи рекомендували дотримуватись дієти протягом 2 міс (± 2 тиж), після чого їх повторно обстежували. Всі інші учасники дослідження (групи 2 і групи 3) дотримувались дієти одразу після первинного обстеження. Через 2 міс (± 2 тиж) їх також повторно обстежували.

Результати. У всіх пацієнтів визначено як високі, так і низькі значення досліджених показників. Аналіз отриманих даних щодо концентрації сечової кислоти та оксалатів у сечі, сироватці крові та еякуляті продемонстрував відсутність статистично значущої різниці між групами пацієнтів. Концентрація сечової кислоти в сироватці крові зворотно корелювала з її концентрацією в сечі та еякуляті (r=–0,238, p=0,016; r=–0,267, p=0,007 відповідно). Крім того, вона зворотно корелювала з концентрацією оксалатів в сечі, еякуляті та їх добовою екскрецією (r=–0,301, p=0,02; r=–0,288, p=0,003; r=–0,212, p=0,032 відповідно).

Показник рН еякуляту корелював з концентрацією сечової кислоти у спермі та сироватці крові (r=0,297, р=0,002; r=–0,467, p=0,001 відповідно), а також з наявністю миготливого артефакту при ультрасонографії передміхурової залози (r=–0,249, р=0,011). Рівень рН сечі позитивно корелював з наявністю миготливого артефакту та оцінкою симптомів депресії за анкетою PHQ-9 (r=0,208, р=0,036; r=-0,199, р=0,045 відповідно). Кореляційні зв’язки між метаболічними показниками та оцінкою симптомів простатиту за шкалою NIH-CPSI були відсутні.

У результаті застосування дієти протягом 2 міс не спостерігалось рецидиву захворювання або погіршення стану пацієнтів групи 1, а також появи симптомів простатиту у пацієнтів груп 2 та 3. Можливо, цьому сприяло також дотримання наших загальних рекомендацій щодо здорового способу життя. Значущі зміни досліджених метаболічних показників спостерігались у всіх досліджених групах. У групі 1 внаслідок застосування дієти зменшилась активність симптомів простатиту та депресії. Середня різниця загального бала анкети NIH-CPSI становила 4,2±6,8 (р<0,001), загального бала анкети PHQ-9 – 4,1±2,9 (р<0,001).

Висновки. Результати дослідження свідчать, що концентрація сечової кислоти, оксалатів у сечі, спермі та сироватці крові, а також показники рН сечі та еякуляту, які традиційно характеризують каменеутворення у сечових шляхах, негативно впливають на стан пацієнтів з хронічним калькульозним простатитом. Дотримання дієти дозволяє впливати на показники транспорту солей, зменшувати активність симптомів та вірогідність розвитку рецидиву захворювання. Водночас не було виявлено значущої залежності між дослідженими показниками та активністю симптомів простатиту і депресії у таких пацієнтів.

МКХ-11. Стани, пов’язані із сексуальним здоров’ям: коди та обговорення інновацій

Гарнік Кочарян — 2024-09-30

Перехід на МКХ-11 рекомендовано ВООЗ з 1 січня 2022 року. Ця класифікація набула чинності 11 лютого 2022 року. Усі сексуальні розлади, крім парафілій, які у МКХ-11 називають парафілічними розладами і відносять до розділу «Психічні, поведінкові розлади та порушення нейропсихічного розвитку», було виведено з цього класу. Але слід зазначити, що парафілічні розлади одночасно увійшли і до нової рубрики МКХ-11 «Стани, пов’язані із сексуальним здоров’ям». Усі інші сексуальні розлади також було включено до цієї глави. Одним із поштовхів до виділення цієї рубрики стало наступне. ЛГБТ-активісти та організації звернулися до проекту МКХ-11 з вимогою виключити цю патологію зі списку психічних розладів, оскільки її наявність у цьому списку, на їхню думку, порушує права людини. Це звернення не залишилося поза увагою. У МКХ-11 весь блок F64 «Розлади статевої ідентифікації» з МКХ-10 був замінений на «Гендерну невідповідність» («Gender incongruence»). Також у МКХ-11 гендерну невідповідність (трансгендерність) було перенесено з «Психічних розладів та розладів поведінки» МКХ-10 до «Станів, пов’язаних із сексуальним здоров’ям».

Таким чином психічна патологія «була перетворена» на норму за допомогою «депатологізуючого» впливу соціальних факторів. Однак навіть термінологія, яка знайшла свій відбиток у МКХ-11, не подобається лідерам організацій трансгендерів. Вони вважають, що термін «гендерна невідповідність» також є стигматизуючим, оскільки однією його складовою є слово «невідповідність». Проблеми, що увійшли до групи «Стани, пов’язані із сексуальним здоров’ям», представлені в 17 розділі МКХ-11, а саме: (1) сексуальні дисфункції; (2) сексуальні больові розлади; (3) гендерна невідповідність (інконгруентність); (4) зміни в анатомії жіночих статевих органів; (5) зміни в анатомії чоловічих статевих органів; (6) парафілійні розлади; (7) адреногенітальні розлади; (8) інфекції, що переважно передаються статевим шляхом; (9) контакт із службами охорони здоров’я з питань використання контрацептивів.

У статті обговорюються питання щодо сексуальних дисфункцій: необхідна тривалість їх існування для встановлення відповідного діагнозу; обов’язковість наявності діагностичного критерію, згідно з яким сексуальна проблема повинна викликати клінічно значущий дистрес; виключення сексуальної аверсії з категорії сексуальних дисфункцій; перехід надмірного сексуального потягу до рубрики «компульсивний розлад сексуальної поведінки»; обговорення питання про нормальну тривалість статевого акту та ін. Наводиться складена автором таблиця зіставлень сексуальних дисфункцій, а також сексуальних больових розладів у МКХ-10 та МКХ-11. Повідомляється, що із МКБ-11 було повністю виключено розділ F66 «Психологічні та поведінкові порушення, пов’язані із сексуальним розвитком та орієнтацією», який включав і гомосексуальну его-дистонічну орієнтацію.

Також обговорюється часткова депатологізація парафілій, яка знайшла відображення у МКХ-11, що базується на відсутності діагностичного критерію наявності дистресу, обумовленого ними. Згідно з цим підходом, якщо такий дистрес відсутній і людина повністю приймає спрямованість свого статевого потягу, то йдеться про психічно здорову людину, у якої має місце парафілія, а при неприйнятті парафілії та наявності обумовленого нею дистресу – про парафільний розлад, що належить до психічної патології. Це повною мірою стосується і педофілії. Звертає увагу відсутність мазохізму серед перелічених парафільних розладів. На думку автора, з медичної точки зору часткова депатологізація парафілій, що знайшла відображення в МКХ-11, є науково необґрунтованою, результатом впливу виключно соціальних факторів, і при встановленні діагнозу цих розладів доцільно використовувати традиційний підхід до їх визначення.

Інгібітори 5-альфа-редуктази в терапії андрогенетичної алопеції у чоловіків. Клінічний досвід

Інесса Сербіна — 2024-09-30

Андрогенетична алопеція (АГА) – випадіння волосся з подальшим формуванням вогнищ облисіння. Причиною стоншення і випадіння волосся є негативна дія андрогенів на волосяний фолікул, судини, що його живлять, та на саму шкіру. Цей стан зазвичай розвивається в осіб із генетичною схильністю.

Ефективність лікування багато в чому залежить від своєчасного звернення до лікаря. Інгібітори 5-альфа-редуктази демонструють свою ефективність при АГА у чоловіків, проте пошук оптимальних схем призначення є актуальним.

Мета дослідження: аналіз ефективності та безпечності диференційованого методу терапії АГА у чоловіків залежно від ступеня тяжкості при використанні системного дутастериду в низьких дозах.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 35 чоловіків з діагнозом АГА віком 20–50 років (середній вік становив 28,2±1,6 року). Обтяжений сімейний анамнез щодо АГА було відзначено у 28 пацієнтів. Дерматотрихоскопічне дослідження проводили за допомогою обладнання FotoFinder (GMBH) та програмного забезпечення TrichoScale. Ступінь тяжкості АГА визначали відповідно до класифікації Гамільтона–Норвуда та базової і специфічної класифікації (BASP). Усі учасники дослідження отримували дутастерид по 0,5 мг протягом 12 міс у дозі 3–5 капсул на тиждень залежно від ступеня тяжкості. Додатково призначали топічно розчин 5% міноксидилу. Терапевтичну відповідь оцінювали шляхом порівняння клінічних даних до і після лікування, результатів дерматотрихоскопічного дослідження та суб’єктивної оцінки результатів терапії.

Результати. Клінічне оцінювання результатів дослідження продемонструвало виражене поліпшення через 12 міс терапії, а саме: сильно збільшений та помірно збільшений ріст волосся встановили у 24 (68,6%) пацієнтів, злегка збільшений – у 6 (17,2%). Результати фототрихограми свідчили про відновлення процесу мініатюризації – збільшення загальної кількості волосся на см² (р < 0,05), зменшення кількості тонкого волосся на см² (р < 0,05).

Позитивний вплив терапії зафіксовано у 26 (74,3%) пацієнтів. Водночас 35 (100%) учасників дослідження відзначили зменшення кількості волосся, що випадає. За результатами оцінювання загальної задоволеності лікуванням 30 (85,7%) пацієнтів зазначили позитивний результат. Зафіксовано поодинокі побічні ефекти від застосування дутастериду, які були пов’язані із сексуальною дисфункцією, самостійно зникали та не потребували відміни препарату.

Висновки. Дутастерид у низьких дозах є ефективним і безпечним препаратом у комплексній терапії АГА у чоловіків при диференційному використанні залежно від ступеня тяжкості.

Необхідні подальші дослідження, що дозволить розширити уявлення про ефективність і безпеку інгібіторів 5-альфа-редуктази, визначити оптимальні дози і тривалість лікування.

Оцінка якості життя чоловіків з передчасною еякуляцією

Володимир Тріщ — 2024-09-30

Сексуальне здоров’я є невід’ємною складовою якості життя кожної людини, оскільки має вагоме значення для фізичного та психічного благополуччя окремих осіб, пар, сімей, а відповідно – для соціального та економічного розвитку громад і країн.

Мета дослідження: оцінити вплив передчасної еякуляції (ПЕ) на якість життя чоловіків залежно від ступеня клінічних проявів.

Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 89 чоловіків з ПЕ. Середній вік пацієнтів становив 32,6±4,2 року, тривалість захворювання – у середньому 4,6±2,4 року. У 22 (24,7%) пацієнтів була вторинна (набута) ПЕ на тлі хронічного простатиту чи простатовезикуліту. Інші 67 (75,3%) чоловіків були з первинною (вродженою) формою ПЕ, яка розпочалася з початком статевого життя.

Для визначення ступеня вираженості ПЕ використовували діагностичний тест ПЕ (PEDT – premature ejaculation diagnostic tool). Оцінку якості життя проведено на підставі короткого стандартизованого опитувальника Q-LES-Q-SF (Quality of Life Enjoyment and Satisfaction Questionnaire – Short Form). Для скринінгового виявлення тривоги і депресії застосовували госпітальну шкалу тривоги і депресії – HADS (Hospital Anxiety and Depression Scale). Проаналізовано медико-соціальні характеристики на підставі розробленої програми та проведено оцінку чутливості статевого члена за допомогою біотензіометрії.

Результати. Було встановлено, що чоловіки з ПЕ мають низьку задоволеність життям (76,4%) на тлі повної (55,1%) або часткової (44,9%) незадоволеності сексуальним життям. ПЕ негативно впливає на їх життєдіяльність, оскільки призводить до негативних переживань (92,1%), зниження працездатності (41,6%), погіршення стосунків з дружиною чи партнеркою (48,3%), відчуття знесилення та втомлюваності (32,6%).

Під час оцінювання результатів діагностичного тесту PEDT відповідно до важкості проявів чоловіки мали легкий (50,5%), середній (31,5%) та важкий (18%) ступінь. Відзначено чіткий кореляційний зв’язок зниження якості життя чоловіків із ступенем важкості ПЕ (r Spearman = –0,938; p<0,01). Показники шкали тривоги та депресії вказували на їх високий рівень, який також залежав від ступеня важкості проявів ПЕ (r Spearman = 0,790; p<0,01) і негативно впливав на якість життя (r Spearman = –0,760; p<0,01).

За даними біотензіометрії відзначено гіперчутливість головки статевого члена у чоловіків з ПЕ порівняно з чоловіками контрольної групи, які не мали статевих розладів – 4,2±1,6 Вт та 12,4±2,6 Вт відповідно (p<0,05). Більш виражені показники гіперчутливості статевого члена були у чоловіків з ПЕ при важкому ступені клінічних проявів із статистично вірогідною різницею проти показників у групі чоловіків з легкими проявами ПЕ (p<0,05) та без вірогідної різниці по відношенню до показників у групі чоловіків із середнім ступенем ПЕ (p>0,05). Спостерігались дещо більш виражені показники гіперчутливості статевого члена у чоловіків з ПЕ віком до 30-ти років.

Висновки. Передчасна еякуляція притаманна чоловікам молодого працездатного віку, яка супроводжується негативним впливом на різні сфери їх життєдіяльності, розвитком тривоги і депресії, а також зниженням якості життя, що потребує удосконалення організації надання медичної та психологічної допомоги таким пацієнтам.

100 років кафедрі урології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця: сторінки історії

Олег Нікітін — 2024-09-30

Історія кафедри урології в Київському медичному інституті бере початок з 1924 року, хоча перші кроки у викладанні цієї дисципліни були зроблені ще наприкінці ХІХ століття. У 1880 році на медичному факультеті Київського інституту почав діяти факультативний курс урології, який послідовно вели приват-доценти О. А. Ростицький, А. К. Флейшер, Н. В. Соломко, А. Г. Радзієвський.

У 1922 році в Київському інституті удосконалення лікарів А. А. Чайка почав читати доцентський курс урології. Він з 1908 до 1911 року навчався у Військово-медичній академії (м. Санкт-Петербург) у видатного хірурга С. П. Федорова, а в 1914 році захистив докторську дисертацію на тему «До техніки нефротомії». Професор А. А. Чайка у 1924 році організував і очолив кафедру урології в Київському медичному інституті та започаткував створення Київської наукової школи урологів, яка визначала подальший розвиток урології в Україні в цілому. Він організував і протягом багатьох років керував науковим товариством урологів України, був Головою 1-го з’їзду урологів України в 1938 році та Почесним Головою II конференції урологів колишнього СРСР у 1951 році.

Перебуваючи на посаді головного хірурга евакуаційного пункту III Українського фронту за часів Другої світової війни, головним хірургом Київського окружного шпиталю (1945–1962) та продовжуючи успішно керувати кафедрою урології Київського медичного інституту (до 1960 року), генерал-майор медичної служби професор А. А. Чайка набув великого досвіду хірурга-уролога. Він опублікував близько 100 наукових робіт, присвячених ушкодженням нирок та інших органів сечової системи, захворюванням передміхурової залози, сім’яних міхурців, проблемам гнійної хірургії. Ним розроблена оригінальна техніка нефротомії й відновлення сечових шляхів при облітерації, він також є автором розділів «Пошкодження і захворювання сечоводів» у «Посібнику для практичного хірурга» під ред. С. С. Гирголава (М.; Л., 1931. – Т. 7) та «Оперативне лікування захворювань простати» в монографії «Оперативна урологія» під ред. С. П. Федорова, Р. М. Фронштейна (М.; Л., 1934).

Київська урологічна школа, започаткована професором А. А. Чайкою, є найбільшою і найпліднішою в Україні. Прогресивного розвитку київській урології надали учні професора А. А. Чайки: професор О. В. Проскура, професор Ю. Г. Єдиний, доцент В. Н. Скляр, професор П. М. Федорченко, академік О. Ф. Возіанов.

Трансцервікальна черезміхурова простатектомія у хворих на доброякісну гіперплазію простати

Віктор Горовий — 2024-09-30

Відкриті простатектомії (черезміхурова, залобкова) є операціями першого вибору при хірургічному лікуванні доброякісної гіперплазії простати (ДГП) великих розмірів. Через недоліки черезміхурової простатектомії (травма детрузора, неможливість візуалізації ложа простати, необхідність дренування сечового міхура надлобковим дренажем, великий післяопераційний ліжко-день) та залобкової (транскапсулярної) простатектомії (глибина операційного доступу, можливість кровотечі з капсулярних вен простати, неможливість виконання симультанних операцій при захворюваннях сечового міхура через вузький отвір у шийці сечового міхура) ми запропонували трансцервікальну черезміхурову простатектомію.

Мета дослідження: аналіз техніки виконання та оцінювання безпосередніх (стаціонарних) результатів трансцервікальної черезміхурової простатектомії у хворих на ДГП великих розмірів (більше 80 мл).

Матеріали та методи. Представлені безпосередні (стаціонарні) результати трансцервікальної черезміхурової простатектомії у 50 хворих на ДГП, які були оперовані в урологічному відділенні Вінницької обласної лікарні ім. М. І. Пирогова у період із травня 2023 р. до лютого 2024 р. Середній вік хворих становив 67,8±5,5 року, середній індекс маси тіла – 27,3±1,4, середній об’єм простати – 92,9±33,4 мл.

Трансцервікальну черезміхурову простатектомію виконували шляхом поперечного розсічення шийки сечового міхура довжиною до 2–2,5 см, видалення гіперплазованих вузлів простати, прошиванням простатичних артерій, встановленням у сечовий міхур триходового катетера Фолі з фіксацією до нього грузу та системи зрошення сечового міхура, зшиванням шийки сечового міхура з капсулою простати. У випадках паренхіматозної кровотечі із ложа простати виконували тригонізацію заднього півкола шийки сечового міхура у просвіт ложа за допомогою двох П-подібних кетгутових швів. Уретральний катетер видаляли на 7-му добу після операції.

Результати. Середній час виконання операції становив 68,7±12,8 хв, середня інтраопераційна крововтрата – 219,7±23,5 мл. У 5 (10%) хворих видаляли конкременти із сечового міхура через шийку. Одному хворому (2%) виконали гемотрансфузію через помірну кровотечу із ложа простати та крововтрату на 2-гу добу після операції. Одному хворому виконали двобічну симультанну передочеревинну пахвинну герніопластику сітчастими імплантами у зв’язку з косими грижами. Середній післяопераційний ліжко-день становив 9,2±1,9 дні. Летальних випадків не зафіксовано.

Заключення. Наш перший досвід виконання трансцервікальної черезміхурової простатектомії у хворих на ДГП великих розмірів продемонстрував її надійний інтраопераційний гемостаз із низькою інтраопераційною крововтратою та низьким відсотком гемотрансфузій, а також низьким відсотком безпосередніх (стаціонарних) післяопераційних ускладнень. Потрібно провести подальші дослідження безпосередніх та віддалених результатів виконання трансцервікальної черезміхурової простатектомії порівняно із залобковою та черезміхуровою простатектоміями, а також оцінити акт сечовипускання за допомогою урофлоуметрії.

Сучасні методи діагностики та лікування хворих з пізніми стадіями гідронефрозу, спричиненого стриктурою мисково-сечовідного сегмента

Олександр Шуляк — 2024-09-30

Стриктура мисково-сечовідного сегмента (МСС) є однією з найпоширеніших патологій в урології, що призводить до розвитку гідронефрозу. У більшості випадків гідронефроз має безсимптомний перебіг і пацієнти звертаються до лікаря вже на пізніх стадіях хвороби, коли розвиваються виражені структурно-функціональні зміни у нирці. Рання діагностика дає можливість зупинити або уповільнити прогресування погіршення функції нирки і забезпечити ефективність лікування.

Мета дослідження: оцінювання ефективності діагностики та лікування пізніх стадій гідронефрозу, що виникли внаслідок стриктури МСС.

Матеріали та методи. З 2013 р. до 2021 р. у клініці ДУ «Інститут урології імені академіка О. Ф. Возіанова НАМН України» були обстежені і пройшли лікування 37 пацієнтів з пізніми стадіями гідронефрозу (чоловіків – 23, жінок – 14). Вік пацієнтів становив від 10 до 71 року. У всіх хворих причиною гідронефрозу була стриктура МСС.

Пацієнтам були проведені загальноклінічні та біохімічні аналізи крові та сечі, рентгенівські методи дослідження, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, ультразвукова допплерографія судин нирок, динамічна нефросцинтиграфія, мультиспиральна комп’ютерна томографія із 3D-підсиленням.

Результати. Під час аналізу клінічного обстеження 30 (81%) хворим була призначена та проведена лапароскопічна пластика МСС за методом Андерсона-Хайнса. Післяопераційний період пройшов без ускладнень. У віддалений післяопераційний період рецидиву стриктури МСС не виявлено. Ефективність цього методу лікування становила 96,7%. У всіх пацієнтів значно покращилася секреторна функція прооперованої нирки. Водночас 7 (19%) пацієнтам із 37 зберегти нирку не вдалося.

Висновки. Застосування лапароскопічної пластики МСС за методом Андерсона-Хайнса при лікуванні пізніх стадій гідронефрозу дає можливість досягнути хороших клінічних результатів як у найближчий, так і у віддалений післяопераційний період. Подальше розроблення наукових даних у плані вивчення патогенетично обґрунтованих методів ранньої діагностики, пошук нових критеріїв оцінювання функціонального резерву блокованої нирки, визначення біомаркерів, що дозволять прогнозувати ризики виникнення рецидивів стриктури МСС та здійснювати моніторинг ефективності проведеного лікування, є актуальним і перспективним напрямком.

Проблеми порушення працездатності та первинної інвалідності урологічних пацієнтів України протягом останніх років (2018–2022)

Сергій Возіанов — 2024-09-30

Мета дослідження: визначити регіональні та узагальнені показники первинної інвалідності дорослого населення України, отриманої внаслідок захворювань сечостатевої системи у 2018–2022 рр., залежно від віку та встановлених груп.

Матеріали та методи. Представлена динаміка даних первинно визнаних інвалідами внаслідок захворювань сечостатевої системи серед дорослого населення України та аналіз регіональних особливостей за період 2018–2022 рр. з використанням даних офіційної звітності та збірників за основними показниками урологічної допомоги в Україні.

Для статистичного оброблення за допомогою пакета програм «SPSS for Windows. Версія 11» та «MedStat» використовували критерій хі-квадрат, порівняння частки для двох груп з використанням кутового перетворення Фішера (з поправкою Йейтса); достовірною вважали різницю р < 0,05.

Результати. На тлі коливання абсолютної кількості вперше зареєстрованих інвалідів внаслідок захворювань сечостатевої системи в осіб дорослого віку (18+ років) протягом 2018–2022 рр. найбільший показник відзначено у 2022 р. У перерахунку на абсолютну кількість населення в цьому році різниця достовірна порівняно з кожним із попередніх (p < 0,001) з тенденцією до підвищення в Західному регіоні у 2022 р. порівняно з 2018 та 2019 рр. (р = 0,054 та р = 0,076).

Структура інвалідності по групах не змінювалась у 2018–2022 рр., найбільшу частку становлять непрацездатні особи з ІІІ групою, за відносним рівнем яких лідером є Західний регіон. За цей період кількість вперше визнаних інвалідами І групи найбільша в м. Києві та Південному регіоні – 60% у 2021 р. та 48% у 2022 р. відповідно.

Відносний рівень інвалідності (на 10 тис. населення) у країні був найбільшим у 2022 р., достовірно відрізняючись від 2019 р., 2021 р. (p = 0,015) та 2020 р. (p = 0,009). Лідером є Західний регіон упродовж всіх 5 років спостережень з найбільшим показником у 2022 р. порівняно з 2018–2020 рр. (p < 0,001).

За період 2018–2022 рр. як і по Україні в цілому, так і в кожному з регіонів кількість лікарів-урологів на 1 млн населення достовірно не змінювалась (р ≥ 0,05); найбільший показник забезпеченості цими фахівцями для дорослих у м. Києві та Західному регіоні (біля 50 на 1 млн населення).

Не виявлено кореляційних зв’язків між кількістю лікарів-урологів у кожному регіоні (на 1 млн населення) та первинно визнаними інвалідами внаслідок захворювань сечостатевої системи (на 10 тис. населення) по регіонам України та в м. Києві.

Висновки. Визначені показники вперше визнаних інвалідами в Україні з регіональними особливостями упродовж останніх 5 років, зокрема в умовах воєнного стану у 2022 р., дозволяють оптимізувати надання урологічної допомоги з метою зниження числа інвалідів у дорослому віці, забезпечення фахівцями та нирково-замісною терапією у разі хронічної хвороби нирок, створення кращих соціально-економічних умов для лікування та реабілітації.

Особливості клінічного перебігу сечокам’яної хвороби в учасників бойових дій

Роман Іщук — 2024-09-30

Сечокам’яна хвороба (СКХ) посідає провідне місце у структурі урологічних захворювань. Особливу актуальність проблемі в Україні надає вплив воєнного часу.

Мета дослідження: аналіз перебігу СКХ у пацієнтів, що є учасниками бойових дій, та військовослужбовців, які не перебували в зоні бойових дій.

Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів лікування 62 хворих на СКХ, які проходили лікування та подальше спостереження на базі урологічного відділення ДУ «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» у період з 2014 до 2023 рр. Усі пацієнти були розподілені на дві групи. У першу групу (n=30) включено пацієнтів, що є діючими співробітниками МВС України, які не брали участь у військових діях на передовій. У другу групу (n=32) увійшли військовослужбовці Національної гвардії України, які були госпіталізовані безпосередньо із зони активних бойових дій.

Результати. У процесі лікування у 12 (19,3%) пацієнтів було відзначено самостійне відходження конкременту, а саме: у 5 (16,6%) першої групи та у 7 (21,8%) осіб другої групи. Дистанційну ударно-хвильову літотрипсію виконували у 15 (50%) хворих першої групи та у 7 (28,12%) – другої групи.

Друге місце серед операційних втручань посіла контактно-лазерна уретеролітотрипсія – 10 (33,3%) пацієнтів першої групи та 13 (40,6%) – другої групи. Перкутанну нефролітотрипсію виконали лише в 1 пацієнта другої групи. Відкриту літотомію проведено 2 (3,2%) пацієнтам другої групи.

Висновки. Результати аналізу та порівняння даних обох груп свідчать, що немає суттєвої різниці у перебігу, клінічних проявах та лікуванні між пацієнтами із СКХ, які є діючими учасниками бойових дій, та хворими на СКХ, які є діючими співробітниками МВС України.

Зв’язок між емоційними розладами та тривалістю ремісії при хронічному простатиті/синдромі хронічного тазового болю

Олена Хаустова — 2024-09-30

Причина хронічного простатиту/ синдрому хронічного тазового болю (ХП/СХТБ) часто є багатофакторною і до кінця невідомою. Незважаючи на обмеження та варіації розміру вибірки, дизайну дослідження та діагностичних процедур, існує багато досліджень, результати яких свідчать про зв’язок між ХП/СХТБ та психологічними проблемами. Існуючі дані не дозволяють зробити висновок про те, чи є емоційні проблеми фактором ризику для ХП/СХТБ, чи це низка симптомів, що пов’язані із загостренням цього захворювання.

Мета дослідження: вивчити зв’язок субклінічної тривожності, депресії та стресу із загостренням урологічної симптоматики у пацієнтів із ХП/СХТБ.

Матеріали та методи. Обстежено 78 хворих зі встановленим діагнозом ХП/СХТБ (середній вік – 46,9±9,3 року). Усі хворі були направлені з різних урологічних клінік, пройшли ретельне урологічне обстеження та підписали інформовану згоду на участь у дослідженні.

Для комплексного оцінювання симптомів ХП/СХТБ та динаміки симптомів простатиту використовували шкалу National Institutes of Health Chronic Prostatitis Symptom Index (NIH-CPSI). Емоційний стан пацієнтів та його зв’язок зі стресом визначали за допомогою опитувальника «Шкала депресії, тривожності та стресу-21» (DASS-21). За пацієнтами спостерігали протягом року і більше. Оцінювали кінцеву точку дослідження, а саме – загострення урологічної симптоматики. Дизайн дослідження було заплановано як дослідження «випадок–контроль». До групи 1 («випадок») включено 28 пацієнтів, у яких за опитувальником DASS-21 зафіксовано депресію, тривожність і стрес одночасно. До групи 2 («контроль») увійшли 26 пацієнтів з відсутністю депресії, тривожності та стресу, відповідні за віком та іншими факторами групі 1.

Результати. Показник якості життя (QoL) NIH-CPSI у групі 1 значно вищий, ніж у групі 2 – 8,13±1,4 бала та 5,42±1,4бала відповідно по групах. Показники болю та дизурії істотноне відрізнялися в обох групах. Усі показники DASS-21 угрупі 1 були достовірно вищими.Однак це було зумовлено умовами дослідження. У групу 1 включено пацієнтів, у якихпоказники депресії, тривоги та стресу відповідали помірним симптомам, до групи 2увійшли пацієнти, у яких рівні цихпоказників були нижчими за помірні. Крім того,тривалість ремісії у пацієнтів групи 1 була значно меншою, ніж у групі 2.

Також було досліджено коефіцієнти кореляції між балами за шкалою та тривалістю ремісії. Тривалість ремісії ХП/ СХТБ була пов’язана із сильними негативними зв’язками з оцінкою якості життя NIH-CPSI (r_s=–0,666), оцінкою депресії DASS-21 (r_s=–0,779), загальною оцінкою DASS-21 (r_s =–0,603) і мала помірну кореляцію з показником стресу DASS-21 (r_s =–0,364). Було виявлено взаємний вплив показників двох шкал один на одного, а саме: оцінка QoL NIH-CPSI мала значну позитивну кореляцію з оцінкою депресії DASS-21 (r_s =0,714) і помірну позитивну кореляцію з оцінкою стресу DASS-21 (r_s =0,305).

Висновки. Результати дослідження продемонстрували, що ознаки депресії формують афективний стиль реагування на стрес і тісно пов’язані з тривалістю ремісії. Доведено, що інструментом для діагностики емоційних розладів та можливого прогнозування наступних загострень ХП/СХТБ може бути опитувальник DASS-21.

Периопераційна профілактика інфекцій верхніх сечових шляхів у перкутанній хірургії нефролітіазу

Андрій Сагалевич — 2024-09-30

Мета дослідження: порівняння ефективності та безпечності застосування в периопераційній профілактиці фосфоміцину трометамол з іншими стандартними антибіотиками у пацієнтів, що перенесли мініперкутанну нефролітотрипсію (мПНЛ).

Матеріали та методи. Дослідження проводили в період з травня 2020 р. до травня 2023 р. в урологічному відділенні Київської клінічної обласної лікарні (база кафедри урології Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика). Критеріями включення у дослідження були пацієнти з конкрементами нирок або проксимального відділу сечоводу, які мали показання до проведення мПНЛ, із загальним розміром каменів нирки від 1,0 до 4,0 см.

Двісті пацієнтів рандомно були розподілені на дві групи залежно від препарату, який був застосований з метою периопераційної профілактики, а саме: 95 пацієнтів отримували фосфоміцину трометамол (група А), тоді як інші 105 пацієнтів отримували цефалоспорин другого покоління – цефуроксим натрію (контрольна група Б).

Хворі групи А приймали одну пероральну дозу 3,0 г фосфоміцину за 12 год до мПНЛ. Пацієнти контрольної групи Б отримували дозу 1,5 г внутрішньовенно цефуроксиму за 12 год до операції.

Проведено аналіз частоти інфекційних ускладнень та побічних дій між двома групами, а також післяопераційні терміни перебування у стаціонарі.

Результати. Післяопераційні ускладнення інфекційного характеру фіксували у 15 пацієнтів обох груп, що становило 7,5% серед усіх 200 досліджуваних пацієнтів – 3 (3,2%) у групі А та 12 (11,4%) у групі Б (p<0,05).

Відзначено більш низькі показники післяопераційної лихоманки у групі А – 2,1% протии 9,5% у групі Б (p<0,05) з підвищенням співвідношення доопераційних та післяопераційних лейкоцитів крові (більше 1,5) у 3,2% пацієнтів групи А проти 10,5% групи Б відповідно (p<0,05) та підвищенням С-реактивного білка крові – 45±15 мг/л та 165±45 мг/л відповідно по групам (p<0,0001).

Пацієнтам групи фосфоміцину з нефростомічним дренажем його видаляли на наступний післяопераційний день у 75 (97,7%) проти 72 (87,8%) пацієнтів контрольної групи (p<0,05).

Реєстрували статистичні відмінності між групами за середніми термінами перебування у стаціонарі – 1,9 у групі фосфоміцину проти 2,3 дні у контрольній групі відповідно (p<0,05) та за середнім часом видалення сечовідного стента після процедури – 10,5±3,5 дні у групі фосфоміцину та 14,5±4,5 дні у контрольній групі (p<0,05).

Висновки. Одна передопераційна пероральна доза 3,0 г фосфоміцину трометамол на тлі стандартної периопераційної інфекційної профілактики при перкутанній хірургії конкрементів верхніх сечових шляхів продемонструвала хорошу ефективність і безпечність на фоні зниження середнього терміну госпіталізації пацієнтів.

Фосфоміцину трометамол може використовуватися як один із основних варіантів з терапевтичною та профілактичною метою при лікуванні інфекцій сечостатевого тракту, що сприятиме запобіганню подальшого збільшення резистентності до широко вживаних антибіотиків. Хоча для остаточних висновків і рекомендацій необхідні подальші дослідження.

Сечова кислота в житті чоловіка

Стелла Кушніренко — 2024-09-30

Сечова кислота (СК) виконує важливі функції в організмі людини, насамперед як антиоксидант, що захищає клітини від пошкоджень, спричинених вільними радикалами. Водночас СК – кінцевий продукт метаболізму пуринів, що містяться в багатьох продуктах харчування та утворюються в організмі природним шляхом. Нормальний вміст цього показника, що також залежить від статі та віку пацієнтів, сприяє стабільній роботі нирок та запобігає накопиченню солей СК у суглобах. Рівень СК у сироватці крові є важливим медичним показником, який може вказувати на наявність певних захворювань, таких як подагра, серцево-судинні захворювання. Надмірне вироблення СК та зниження її виведення через нирки є основними причинами розвитку гіперурикемії.

Відомо, що гіперурикемія є другим за частотою метаболічним захворюванням після цукрового діабету в усьому світі. Загальнонаціональне опитування у США продемонструвало, що рівень поширеності гіперурикемії є значним: 20,0% жінок і 20,2% чоловіків. Нещодавній звіт із Китаю засвідчив, що у 2000–2017 рр. показники поширеності гіперурикемії постійно зростали з 8,5% до 18,4%.

На сьогодні не існує єдиного погляду щодо призначення уратзнижувальної терапії (УЗТ) за наявності критичних значень СК, які асоціюються з додатковими ризиками. Основні відмінності полягають у гендерній різниці щодо порогового значення СК сироватки крові у чоловіків та жінок. Так, у більшості досліджень гіперурикемія визначається при рівні сечової кислоти вище 357 мкмоль/л (6 мг/дл) для жінок та 416,5 мкмоль/л (7 мг/дл) для чоловіків. Відомо, що до факторів, які порушують розщеплення СК, належать надмірна маса тіла, зловживання алкоголем, стреси. Високий рівень СК у крові може скоротити тривалість життя на кілька років, особливо чоловіків.

Значну роль у метаболізмі СК відіграють статеві гормони. Водночас дані щодо впливу чоловічих статевих гормонів на рівень СК не такі однозначні, оскільки результати багатьох досліджень демонструють різні результати щодо взаємозв’язку між рівнем загального тестостерону та рівнем СК. Питання про те, чи може чоловічий гормональний статус незалежно впливати на рівень СК, як у випадку з жіночими статевими гормонами, залишається відкритим.

СК впливає майже на всі основні параметри сперми. Існують суперечливі дані щодо впливу СК на передміхурову залозу (ПЗ). Існує потенційний причинно-наслідковий зв’язок між вищими генетично прогнозованими рівнями СК та підвищеним ризиком розвитку раку ПЗ. Результати досліджень виявили також взаємозв’язок між гіперурикемією та андрогенною алопецією, діабетичною ретинопатією, серцевою недостатністю та іншими нозологіями у чоловіків. Традиційним залишається питання корекції безсимптомної гіперурикемії з огляду різних потенційних уражень органів та систем, рекомендацій провідних ревматологічних Настанов, а також побічних ефектів УЗТ, не дивлячись на обнадійливі дані щодо відсутності клінічно значимого негативного впливу на якість сперми та репродуктивні гормони у чоловіків.

Безсимптомна гіперурикемія асоціюється з безліччю соматичних захворювань, виникненням і прогресуванням хронічної хвороби нирок та з точки зору доказової бази потребує тільки застосування заходів з модифікації способу життя. Консенсус експертів щодо діагностики та лікування пацієнтів з гіперурикемією та високим серцево-судинним ризиком в оновленнях 2023 р. та Австрійське товариство ревматології та реабілітації для пацієнтів із подагрою та гіперурикемією у 2022 р. запропонували рекомендації щодо способу життя та харчування, включно зі споживанням вишні (сорт Монморансі), яка може знизити рівень СК.

Модифікація способу життя з певними дієтичними заходами, особливо у чоловіків, – найважливіший і економічно ефективний фактор, який слід використовувати при безсимптомній гіперурикемії та подагрі. Рішуча прихильність до їх впровадження гарантує покращений контроль показників обміну СК, симптомів запалення, зменшення ризику ураження різних органів та систем.

Тазові розлади у хворих на розсіяний склероз за наявності коморбідності

Наталія Свиридова — 2024-09-30

У дослідженні вивчали поширення й особливості тазових розладів у хворих на розсіяний склероз за умов коморбідності. Було досліджено 216 пацієнтів з різними формами захворювання. Аналізувались клініко-демографічні дані, параклінічні характеристики, значущість порушення функцій нервової системи та інвалідності, ступінь порушення тазових функцій, вираженості болю, тяжкості втоми, тяжкості депресії, вираженість когнітивних розладів, показники якості життя.

Під час клінічного обстеження оцінювали індекс маси тіла, визначали клінічну наявність або відсутність коморбідних захворювань, їх тривалість, використовували лабораторні (клінічні аналізи сечі і крові, біохімічні аналізи), інструментальні (ультразвукові, рентгенологічні) обстеження та огляд інших спеціалістів (офтальмолога, терапевта, кардіолога, ревматолога, уролога, стоматолога).

При проведенні дослідження хворих на розсіяний склероз загальної вибірки зареєстровано: симптоми, пов’язані з порушенням пірамідних функцій – у 191 пацієнта (88,4%); симптоми, обумовлені порушенням мозочкових функцій – у 178 пацієнтів (82,4%); симптоми, спричинені порушенням функцій стовбура мозку і черепних нервів – у 161 пацієнта (74,5%); симптоми, пов’язані з порушенням функцій чутливості – у 169 пацієнтів (78,2%); симптоми, зумовлені тазовими розладами – у 187 пацієнтів (87,0%); симптоми, зумовлені порушенням зорових функцій – у 116 пацієнтів (53,7%); симптоми, пов’язані з порушенням церебральних (психічних) функцій – у 184 пацієнтів (85,2%).

Найбільш чітко розлади функцій тазових органів у хворих на розсіяний склероз корелювали з тривалістю захворювання, рівнем інвалідності, жіночою статтю, рівнем втоми та показниками якості життя. У групі хворих на розсіяний склероз з коморбідною патологією спостерігається достовірне превалювання симптомів розладів і поєднаних форм розладів функцій тазових органів.