Здоров'я чоловіка

Артрити, спричинені інфекціями, що передаються статевим шляхом

Гліб Бондаренко — 2025-12-29

Артрити, асоційовані з інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), становлять значну клінічну проблему і включають реактивний артрит (РеА) та септичний артрит. РеА є імуноопосередкованою запальною відповіддю на віддалену інфекцію, часто спричинену Chlamydia trachomatis, тоді як септичний артрит, наприклад гонококовий артрит (Neisseria gonorrhoeae), виникає внаслідок прямого проникнення патогену в суглоб. Сифілітичний артрит (Treponema pallidum) є більш рідкісним, але потенційно руйнівним пізнім проявом інфекції.

Цей огляд систематизує сучасні знання щодо патогенезу, клінічних проявів, діагностики, лікування та профілактики зазначених станів. Особлива увага приділяється ключовим відмінностям між ними, діагностичним підходам, включно з тестами ампліфікації нуклеїнових кислот та серологічним дослідженням, а також терапевтичним стратегіям, як-от антибіотикотерапії та імуномодулювальним препаратам, зокрема інгібіторам Янус-кіназ. Підкреслюється важливість міждисциплінарного підходу й профілактичних заходів у веденні пацієнтів з артритами, пов’язаними з ІПСШ.

Сонографічне оцінювання болючих кукс: діагностичні патерни резидуального болю кінцівки після ампутації

Дмитро Дмитрієв — 2025-12-29

Біль у куксі (БК) – поширене та інвалідизуюче ускладнення після ампутації. Етіологія БК є мультифакторною і включає невроми, гетеротопічну осифікацію (ГО), інфекцію, рубцеву тканину та ускладнення, пов’язані з протезом. Хоча магнітно-резонансна і комп’ютерна томографія інформативні, ультразвукове дослідження (УЗД) є унікально доступним, динамічним та економічно вигідним методом біля ліжка пацієнта. Ми обрали УЗД для скринінгу БК, оскільки воно забезпечує високу чутливість і специфічність при візуалізації поверхневих та навколокуксових/навколопротезних джерел болю (неврома, бурсит/серома/гематома, рубцева патологія/абсцес, сторонні тіла), дозволяє проводити допплерівське оцінювання перфузії й венозного тромбозу, застосовувати динамічну сонопальпацію та виконувати наведені малоінвазивні втручання – і все це без іонізувального випромінювання, що робить УЗД оптимальним методом першої лінії в діагностичному алгоритмі БК.

Мета дослідження: виявити сонографічні діагностичні патерни, пов’язані з БК, та оцінити їх кореляцію з клінічною картиною.

Матеріали та методи. Проспективне спостережне дослідження включило 237 пацієнтів після ампутації (6–24 міс. після ампутації) з болючими куксами. Проведено клінічне оцінювання та стандартизовані УЗД з використанням високочастотних лінійних датчиків (10–18 МГц). Документували сонографічні ознаки невром, ГО, інфекції/остеомієліту, рубцевої контрактури та ускладнень, пов’язаних із протезом. Проаналізовано частоти знахідок і їх клінічні кореляції.

Результати. Невроми виявлено у 18% випадків, зазвичай як гіпоехогенні овальні утворення, безперервні з перерізаним нервом, із відтворенням болю під тиском датчика (симптом Тінеля). ГО виявлено у 13% випадків; вона візуалізувалась у вигляді гіперехогенних мас з акустичною тінню. Інфекція/абсцеси – у 12% випадків; вони візуалізувались як гіпоехогенні рідинні скупчення з периферичною гіперваскуляризацією за даними допплерівського дослідження. Рубцеве «підтягування» (tethering) і знижене ковзання тканин відзначено у 22% випадків із гіперехогенними фіброзними смугами. Ускладнення, пов’язані з протезом (бурсит, гематоми, набряк м’яких тканин), спостерігали у 18% випадків. Клінічна кореляція підтвердила високу відповідність між ультразвуковими знахідками та локалізацією болю.

Висновки. Ультразвук надійно ідентифікує структурні причини БК з характерними патернами для невром, ГО, інфекції та патології м’яких тканин. Завдяки доступності й можливості динамічного оцінювання, УЗД слід вважати методом першої лінії під час обстеження болючих кукс після ампутації.

Фактори ризику гіпоактивних розладів ерекції: огляд літератури

Гарнік Кочарян — 2025-12-29

Чоловіки, які звертаються по сексологічну допомогу, найчастіше скаржаться на гіпо- й анерекцію. Це пов’язано з тим, що виражені розлади ерекції унеможливлюють здійснення статевого акту. Існує велика кількість факторів ризику різних розладів, зокрема порушення ерекції. Ці фактори можуть бути соціальної, соціально-психологічної, психологічної та біологічної модальності. У статті наводяться фактори ризику різних захворювань загалом, а також гіпоактивних розладів ерекції. Серед факторів ризику еректильної дисфункції (ЕД) називають вік, цукровий діабет, артеріальну гіпертензію, дисліпідемію, гіперхолестеринемію, ендотеліальну дисфункцію (може бути спричинена цукровим діабетом і серцево-судинними захворюваннями), ожиріння. Також до факторів ризику ЕД відносять порушення сну, депресію та інші психічні розлади, неврологічні захворювання, вірус імунодефіциту людини / синдром набутого імунодефіциту, опромінення таза, психологічні проблеми та деякі особистісні особливості (тривожна недовірливість), проблеми у взаєминах подружжя / сексуальних партнерів, симптоми нижніх сечових шляхів, зловживання алкоголем і вживання наркотиків, малорухливий спосіб життя, несприятливі соціально-економічні умови, приймання лікарських препаратів (антигіпертензивних, антиандрогенних й антихолінергічних, а також антидепресантів, транквілізаторів та інших засобів з анксіолітичною дією). Крім цього, як фактори ризику називають вплив радіації, електромагнітного випромінювання, шуму, вібрації, хімічних речовин. Знання перелічених факторів ризику ЕД важливе для запобігання її розвитку та розробки ефективних заходів профілактичного характеру. Розглядаючи фактори ризику розвитку ЕД, слід зазначити, що в деяких випадках вони також можуть відігравати й роль етіологічних факторів.

Соціальна адаптація та рівень тривожності у пацієнтів із гіпогонадизмом: вплив гормонального статусу (Огляд літератури)

Сергій Богацький — 2025-12-29

У статті здійснено аналіз сучасних наукових джерел щодо впливу гормонального статусу на рівень тривожності та соціальну адаптацію у пацієнтів із гіпогонадизмом. Також досліджено наявність взаємозв’язку між тестостерон-замісною терапією (ТЗТ) та покращенням психоемоційного стану, зниженням рівня тривожності й підвищенням якості соціальної адаптації в різних групах хворих, зокрема у пацієнтів із синдромом Клайнфельтера та ізольованим гіпогонадотропним гіпогонадизмом.

Аналіз сучасних літературних джерел продемонстрував, що гіпогонадизм у чоловіків супроводжується суттєвим підвищенням ризику розвитку депресивних і тривожних розладів, погіршенням якості життя (ЯЖ) та соціальної адаптації. За даними клінічних досліджень, симптоми депресії реєструються у більшості пацієнтів із гіпогонадизмом, що в кілька разів перевищує показники серед загальної популяції. Встановлено, що низький рівень тестостерону є одним із ключових чинників, що впливають на погіршення психоемоційного стану, зниження мотивації, зростання соціальної ізоляції та підвищення психологічного дистресу.

Застосування ТЗТ, за даними проспективних досліджень, сприяє суттєвому поліпшенню показників психоемоційного благополуччя, зниженню рівня тривожності та підвищенню ЯЖ у більшості пацієнтів, незалежно від типу гіпогонадизму. Додатково встановлено, що комплексний підхід із залученням психосоціальної підтримки забезпечує вищу ефективність соціальної адаптації та інтеграції чоловіків із цією патологією.

Результати аналізу підкреслюють необхідність ранньої діагностики, своєчасного призначення гормональної корекції та мультидисциплінарного підходу у веденні пацієнтів із гіпогонадизмом для оптимізації психічного здоров’я та підвищення їхньої ЯЖ.

Оцінювання стану сексуального здоров’я жінок із хронічним циститом

Олег Нікітін — 2025-12-29

Діагноз хронічного циститу (ХЦ) зустрічається серед жінок усіх вікових груп і призводить не лише до появи комплексу урологічних скарг, а й до порушення сексуального здоров’я. Попри бурхливий розвиток діагностичних і лікувальних можливостей, у сучасній практиці існують лише несистематизовані діагностичні стандарти при дослідженні цієї патології через дефіцит клінічних спостережень та відсутність розробок у галузі жіночої сексології.

Мета дослідження: визначити характерні зміни сексуальної функції пацієнток із ХЦ різних вікових груп.

Матеріали та методи. Відповідно до поставленої мети та завдань в основі роботи лежить аналіз обстеження 156 пацієнток, з яких основну групу становили 98 учасниць із ХЦ (І група), а контрольну групу (ІІ група) – 58 практично здорових жінок без визначеної урогенітальної патології. Відповідно до віку настання менопаузи учасниці обох груп були поділені на підгрупи: А – пацієнтки віком ≤ 45 років, В – віком > 45 років. Для визначення стану сексуального здоров’я жінок обох груп було використано опитувальник «Індекс жіночої сексуальної функції» (Female Sexual Function Index – FSFI), а для оцінювання вираженості урологічних симптомів – опитувальник тазового болю (Pelvic Pain and Urgency / Frequency Patient Symptom Scale – PUF).

Результати. Середній вік настання менопаузи пацієнток із ХЦ становив 48,7 ± 4,2 року, у практично здорових жінок – 47,1 ± 3,9 року. Пацієнтки з ХЦ незалежно від віку мали нижчі показники сексуальних стосунків, ніж практично здорові учасниці. У пацієнток із ХЦ віком ≤ 45 років відзначали достовірно нижчі показники за шкалами «Збудження», «Бажання» та «Задоволення» (p < 0,05 у перших двох випадках та p < 0,001 – у третьому), порівняно з практично здоровими жінками. Пацієнтки І групи мали високі бали за шкалою оцінювання тазового болю, проте без достовірної різниці між підгрупами (27,9 проти 28,3, р > 0,05). Виявлено наявний кореляційний зв’язок між частотою сексуальної активності та вираженістю симптомів ХЦ за шкалою PUF (r_S = 0,53, p < 0,05); що вищий бал за шкалою стурбованості ХЦ, то нижчі бали за шкалами «Задоволення» та «Збудження».

Висновки. Результати дослідження свідчать, що сексуальне здоров’я жінок із ХЦ суттєво порушується. Хронічний перебіг захворювання супроводжується фізичним дискомфортом, болем, зниженням лібідо та іншими сексуальними дисфункціями, що впливають на якість інтимного життя. ХЦ впливає на психоемоційний стан жінки. Часті рецидиви захворювання викликають тривожність, зниження самооцінки й психологічний дискомфорт, що додатково погіршує сексуальне здоров’я жінки.

Оцінювання параметрів еякуляту у хворих на хронічний абактеріальний простатит

Андрій Тріщ — 2025-12-29

Одним із найпоширеніших урологічних захворювань серед чоловіків працездатного віку є хронічний простатит, а притаманні для нього симптоми негативно впливають на їхню якість життя, що є частою причиною звернення по урологічну допомогу.

Мета дослідження: оцінити основні параметри еякуляту у хворих із різними формами хронічного абактеріального простатиту (ХАП).

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 160 хворих на ХАП, зокрема 80 із запальною формою (NIH ІІІА) та 80 хворих із незапальною формою (NIH ІІІВ). Для оцінювання ступеня вираженості симптомів проведено анкетування пацієнтів згідно з міжнародною системою оцінювання симптомів за допомогою опитувальника «Індекс симптомів хронічного простатиту» (National Institutes of Health – Chronic Prostatitis Symptom Index – NIH-CPSI, 1999) з визначенням їх якості життя. Дослідження еякуляту проводили за допомогою мікроскопа Nikon Eclipse 50i, з оцінкою параметрів еякуляту відповідно до лабораторного посібника Всесвітньої організації охорони здоров’я з дослідження та обробки сперми людини (6-те видання). Контрольну групу становили 30 чоловіків, які звертались із метою профілактичного обстеження, за результатами якого визнані практично здоровими. Опрацювання та оцінювання отриманих результатів проведено за допомогою непараметричних методів статистики.

Результати. Якість життя чоловіків із ХАП значуще знижена в чоловіків із незапальною формою зі значенням суми балів якості життя 8,0 (7,0; 8,0) проти 5,0 (4,0; 6,0) у чоловіків із запальною формою (p < 0,05) внаслідок більш значуще (p < 0,05) вираженого болю чи дискомфорту – 14,5 (14,0; 16,0) проти 9,0 (7,0; 9,5).

Підтверджений негативний вплив ХАП на параметри еякуляту, зокрема на об’єм, час розрідження, в’язкість, загальну кількість сперматозоїдів в еякуляті та концентрацію їх в 1 мл, а також рухливість сперматозоїдів. Встановлено, що значуще більші патологічні зміни окремих параметрів еякуляту характерні для хворих із запальною формою, порівняно з хворими з незапальною формою ХАП, зокрема час розрідження еякуляту триваліший на 5 (4; 6) хв; більш в’язкий (1,8 (1,25; 2,20) проти 0,90 (0,7; 1,10) см), а також значуще нижча загальна кількість рухливих сперматозоїдів – 3,2 (3,0; 3,4) проти 5,5 (5,0; 6,0) млн/мл, включно зі швидко прогресивними рухливими – 1,8 (1,6; 2,0) проти 3,6 (3,2; 4,0) млн/мл (p < 0,05).

Висновки. ХАП негативно впливає на якість життя чоловіків, особливо виражено при незапальній формі. Значуще більші патологічні зміни окремих параметрів еякуляту характерні для хворих із запальною формою ХАП.

Обґрунтування персоніфікації терапії хворих на гострий неускладнений пієлонефрит із супутніми хронічними запальними хворобами органів малого таза залежно від спектра збудників

Адель Руденко — 2025-12-29

Актуальність гострого неускладненого пієлонефриту (ГНП) як медико-соціальної проблеми визначається не тільки значною поширеністю, а й труднощами етіологічної діагностики, а відтак і ефективного лікування.

Мета дослідження: обґрунтувати необхідність персоніфікації лікування хворих на ГНП залежно від виду збудників та стану паренхіматозного кровотоку нирок.

Матеріали та методи. Обстежено 80 жінок репродуктивного віку, хворих на ГНП на тлі хронічних запальних хвороб органів малого таза (ХЗХОМТ). Виконано комплексну мікробіологічну діагностику із застосуванням культурального методу для виявлення класичних бактерій та культурально-ферментативного – для виявлення мікоплазм і уреаплазм. Крім сечі, досліджено біозразки зі статевих шляхів. Ультразвукові дослідження доповнювали кольоровим допплерівським картуванням нирок. Визначали пікову систолічну швидкість кровотоку та вираховували індекс резистентності міжчасткових артерій нирок. Статистичну обробку результатів виконували з використанням програмного забезпечення Microsoft Exсel 2007, Statistica 12. Застосовано критерії Шапіро – Уїлка. Достовірність отриманих даних обчислювали з використанням t-критерію Стьюдента. Порівняння номінальних даних відбувалося з використанням таблиць спряженості з обчисленням непараметричного критерію хі-квадрат (χ²) Пірсона. Статистично значущими вважали розходження при довірчому інтервалі 95% (p < 0,05).

Результати. Встановлено, що ГНП на тлі супутніх ХЗХОМТ за наявності інфікування молікутами у 68,3% хворих зумовлює порушення паренхіматозної ниркової гемодинаміки з найбільш вираженими змінами в групі з мікст-інфекцією класичних бактерій і молікутів, що сягає 79,5% випадків.

Висновки. Застосування допплерографії паренхіми нирок дало змогу виділити групу ризику розвитку фіброзно-склеротичних змін у міжчасткових артеріях нирки у хворих на ГНП, що вимагає відповідного коригування лікувальної тактики згідно з таксономічною належністю мікробних чинників, виявлених як у сечових, так і статевих шляхах. Комплексне застосування мікробіологічної й ультразвукової діагностики з допплерографією нирок обґрунтувало необхідність персоніфікації терапії хворих на ГНП зі спрямуванням на ерадикацію молікутів, як важливої патогенетичної ланки розвитку й рецидивування захворювання.

Результати біполярної трансуретральної енуклеації при лікуванні доброякісної гіперплазії передміхурової залози великого об’єму

Андрій Сагалевич — 2025-12-29

Останніми роками методи хірургічного лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ) постійно модернізуються. Нові малоінвазивні методи прагнуть досягти ефективності стандартної резекції, водночас забезпечуючи вищий рівень безпеки. Лазерні методи поєднуються з удосконаленими техніками енуклеації передміхурової залози (ПЗ), зокрема успішним впровадженням гольмієвої лазерної енуклеації ПЗ (HoLEP).

Мета дослідження: аналіз особливостей виконання, продуктивності та ефективності втручання, інтраопераційних і післяопераційних ускладнень, а також безпосередніх та віддалених результатів біполярної трансуретральної енуклеації ПЗ (Б-ТУЕПЗ) у хворих із ДГПЗ великих розмірів.

Матеріали та методи. Хірургічне втручання проведено 65 пацієнтам віком від 59 до 80 років. Окрім стандартних клініко-лабораторних обстежень, пацієнтам виконували трансректальне ультразвукове й урофлоуметричне дослідження. Для статистичної обробки кількісних показників застосовували середнє значення і середньоквадратичне відхилення (у вигляді М ± σ), для порядкових і номінальних змінних – абсолютні значення та відсоткові співвідношення.

Результати. Інтраопераційні ускладнення відзначено у 6 (9,2%) пацієнтів. У 3 (4,6%) із них виникла перфорація капсули ПЗ по задній стінці з утворенням порожнини під сечовим міхуром, ще у 3 (4,6%) – екстравазація промивної рідини. Ранні післяопераційні ускладнення розвинулися в 7 (10,8%) випадках у 6 (9,2%) пацієнтів і включали: кровотечу – у 2 (3,1%), орхіепідидиміт – у 3 (4,6%), раннє імперативне нетримання сечі – у 2 (3,1%) пацієнтів.

До операції середнє значення індексу IPSS (International Prostate Symptom Score – Міжнародна шкала оцінки симптомів ПЗ) становило 32,1 ± 1,3 бала. Під час подальшого спостереження відмічено інволюцію симптомів інфравезикальної обструкції, при цьому під час опитування хворих відзначено зниження індексу IPSS. Через 1 міс. після виконання Б-ТУЕПЗ середнє значення індексу IPSS становило 11,4 ± 1,1 бала (p < 0,05), а через 6 міс. – 10,7 ± 0,9 бала (p < 0,05).

Висновки. Під час аналізу результатів хірургічного видалення ДГПЗ великого об’єму (150–320 см³) методом Б-ТУЕПЗ відзначено:

1) інтраопераційні, ранні та пізні ускладнення виникають рідко і не мають критичного характеру;

2) при масі видаленої тканини ПЗ до 250 г тривалість операції становила 60–80 хв, при масі понад 250 г час втручання збільшувався до 100–158 хв, що, імовірно, пов’язано з технічними особливостями операції, а саме труднощами під час енуклеації великої маси тканини ПЗ та збільшенням часу морцеляції видалених аденоматозних вузлів;

3) протягом 1 міс. після операції відзначаються позитивна динаміка і нормалізація функціональних, клініко-лабораторних показників, а також покращення якості життя пацієнтів;

4) тривалість раннього післяопераційного періоду та післяопераційної терапії зазвичай становить 2–5 днів і не перевищує 1 тиж.

Отже, Б-ТУЕПЗ при великому об’ємі гіперплазованої тканини (понад 150 см³ за даними дослідження) є ефективним і безпечним методом хірургічного лікування.

Статеві та вікові модифікатори оперантної поведінки й ризику опіоїдної залежності у пацієнтів із хронічним болем

Азізе Асанова — 2025-12-29

Хронічний біль є складним біопсихосоціальним феноменом, який поєднує соматичні, психоемоційні та поведінкові компоненти. Важливою характеристикою хронічного болю є його тривалість понад 3 міс.; з часом він перестає бути лише симптомом і трансформується в самостійне патологічне явище з власною поведінковою динамікою. Одним із ключових ускладнень хронічного болю є формування оперантної поведінки, що підвищує ризик неефективності терапії та розвитку залежності від опіоїдних анальгетиків. Вікові й статеві чинники можуть відігравати модифікуючу роль у розвитку таких поведінкових патернів, визначаючи клінічний прогноз і терапевтичну тактику.

Мета дослідження: визначення ролі статі та віку як модифікуючих чинників формування оперантної поведінки й ризику розвитку опіоїдної залежності у пацієнтів із різними типами хронічного болю, а також аналіз взаємозв’язку між типом болю (первинний, вторинний, змішаний), поведінковими патернами пацієнтів та показниками шкали Diagnosis, Intractability, Risk, Efficacy (DIRE) з метою вдосконалення персоналізованих стратегій знеболення та визначення доцільності призначення або продовження опіоїдної анальгезії.

Матеріали та методи. Повністю програму дослідження завершили 302 пацієнти віком 18–70 років із хронічним первинним, вторинним та змішаним болем. Діагностика психічних та психосоматичних розладів проводилась відповідно до критеріїв Міжнародної класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11). За етіопатогенетичними механізмами виникнення болю та клініко-психопатологічними характеристиками відповідно до критеріїв MKX-11 усі пацієнти були розподілені на 5 груп: ППБ-1 – первинний психічний біль; ПФБ-2 – психофізіологічний біль; ППБ-3 – змішаний первинний психічний біль та психофізіологічний; ВЗБ – вторинний змішаний біль; ВОБ – вторинний органічний біль. Для оцінки ризику формування оперантної поведінки та прогнозування доцільності опіоїдної анальгезії застосовували шкалу DIRE. Статистичний аналіз здійснювали з використанням χ²-критерію, тесту Крускала – Уолліса та тесту Дана для множинних порівнянь.

Результати. Встановлено, що загальна різниця у частоті ризику формування оперантної поведінки між чоловіками та жінками не є достовірною, однак при стратифікації за етіопатогенетичними групами виявлено статистично значущі відмінності. У групі ППБ-1 спостерігалося істотне переважання чоловіків із підвищеним ризиком формування оперантної поведінки та залежності від опіоїдної терапії – майже у 1,5 раза вище, ніж у жінок (χ² = 8,35, p = 0,003). У групі ППБ-3 ризик формування оперантної поведінки та ймовірної залежності від опіоїдної анальгезії був максимальним у чоловіків (100%), тоді як у жінок становив 76,7% (χ² = 5,82, p = 0,015). У групах ПФБ-2 та ВЗБ статеві відмінності не досягли статистичної значущості. У групі ВОБ більшість пацієнтів незалежно від статі мали найнижчі ризики формування залежності від опіоїдної анальгезії. У загальній вибірці (p = 0,572) зв’язку між віком і ризиком не виявлено, однак у підгруповому аналізі (вікові категорії) групи ППБ-1 та ППБ-3 демонстрували виражену схильність до ризикової поведінки саме серед молодших пацієнтів (віком до 29 років). Єдина статистично значуща залежність між віком і ризиком виявлена у групі ППБ-1 (p = 0,035). Пацієнти старшого віку у групах ВОБ та ВЗБ мали найвищі бали за шкалою DIRE та найнижчі ризики формування оперантної поведінки.

Висновки. Стать і вік є значущими модифікуючими факторами формування оперантної поведінки та ризику опіоїдної залежності у пацієнтів із хронічним болем. Особливо вразливою групою є молоді чоловіки з первинно-психічним та змішаним болем, які потребують проактивних психотерапевтичних, психоосвітніх і превентивних заходів для зниження ризику розвитку оперантної поведінки. Виявлені закономірності мають практичне значення для формування персоналізованих стратегій знеболення та обґрунтування показань до призначення або продовження опіоїдної терапії.

Підвищений рівень ПСА у пацієнтів із поєднанням хронічного простатиту й доброякісної гіперплазії передміхурової залози: варіанти лікування та оптимізація діагностики раку (Огляд літератури)

Валерій Зайцев — 2025-12-29

Взаємозв’язок між хронічним простатитом (ХП), який часто зустрічається у пацієнтів із доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ), та підвищеним рівнем простатоспецифічного антигену (ПСА) становить клінічну проблему, яка часто ускладнює процес прийняття рішень щодо діагностики раку передміхурової залози (РПЗ). Це створює значні клінічні труднощі, оскільки розмежування між доброякісними запальними захворюваннями та злоякісними процесами є критичним для визначення відповідної стратегії лікування, а тактика лікаря при підвищенні рівня ПСА в контексті ХП не є чітко визначеною в сучасних настановах.

Хоча більшість досліджень вказує на те, що антибіотики є найтиповішою стратегією лікування в таких випадках, вибір антибіотика та оптимальна тривалість лікування залишаються нез’ясованими. У деяких дослідженнях вивчали використання фторхінолонів та інших антибіотиків широкого спектра, але консенсус щодо найефективнішого режиму лікування відсутній. Крім того, є обмежені дані щодо довгострокових результатів антибіотикотерапії в таких випадках. Хоча більшість досліджень показала зниження рівня ПСА після антибіотикотерапії, залишається незрозумілим, чи покращує це точність діагностики РПЗ, адже зниження ПСА при цьому може бути відображенням зменшення запалення, а не відсутності раку, що створює ризик не помітити злоякісні пухлини.

Ще однією важливою проблемою є те, що запальні процеси в передміхуровій залозі можуть погіршувати й ускладнювати гістологічний аналіз, що створює ще більше проблем у діагностиці РПЗ. Запалення може змінити архітектуру тканини, ускладнюючи виявлення злоякісних клітин і підвищуючи ризик як хибнопозитивних, так і хибнонегативних результатів. Це також ускладнює інтерпретацію біопсії передміхурової залози й може затримувати правильне лікування раку.

Нові дослідження почали зосереджуватися на більш сучасних біомаркерах, як-от індексі здоров’я передміхурової залози (Prostate Health Index – PHI), 4Kscore, а також простатоспецифічному антигені РПЗ 3 (PCA3) та TMPRSS2:ERG, які можуть мати додаткову діагностичну цінність, порівняно з ПСА. Ці маркери показали обнадійливі результати в диференціації ХП від РПЗ, але їх клінічне застосування потребує подальшої валідації через масштабні дослідження.

Отже, взаємозв’язок між ХП, рівнем ПСА та РПЗ залишається складним і досі недостатньо вивченим. Подальші дослідження мають бути спрямовані на створення стандартизованих протоколів лікування при підвищенні ПСА у пацієнтів із ХП та ДГПЗ, уточнення ролі антибіотиків і вивчення інтеграції нових біомаркерів у рутинну клінічну практику. У цьому огляді наголошено на важливості індивідуалізованих діагностичних стратегій та інтеграції нових біомаркерів для оптимізації тактики ведення пацієнтів, зменшення кількості непотрібних біопсій і покращення клінічних результатів. Подальші добре сплановані дослідження повинні покращити наші знання та сприяти створенню доказових настанов для діагностики й лікування ХП і РПЗ.

Синдром первинного хронічного тазового болю: нові підходи до старої проблеми

Олег Нікітін — 2025-12-29

Синдром первинного хронічного тазового болю (СПХТБ) є складним і багатофакторним станом, що характеризується тривалим болем у тазовій ділянці за відсутності очевидної органічної патології. Термін «синдром» охоплює комплекс негативних емоційних, когнітивних, поведінкових, сексуальних та функціональних наслідків, до яких призводить хронічний біль.

У розвитку СПХТБ ключову роль відіграють складні нейрофізіологічні механізми, хронічне запалення, автоімунні процеси та дисфункція тазового дна. Водночас значущими є психосоціальні фактори, які можуть як зумовлювати виникнення болю, так і бути його наслідком.

Різноманітність клінічних проявів СПХТБ потребує інтегрованого підходу до діагностики, що включає ретельний збір анамнезу, фізикальне обстеження, лабораторні й інструментальні методи дослідження для виключення інших причин хронічного тазового болю. Лікування базується на багаторівневій стратегії, що охоплює фармакотерапію, фізіотерапію, психологічну підтримку та, за необхідності, хірургічні втручання.

Розуміння патофізіологічних механізмів СПХТБ та вдосконалення терапевтичних підходів є ключем до підвищення якості життя пацієнтів.

Особливості патології шкіри у реципієнтів трансплантованої нирки

Віктор Літус — 2025-12-29

Спостереження свідчать, що стан шкіри у більшості випадків відображає наявність системних порушень в організмі людини. Рання діагностика дерматологічних клінічних проявів часто дає змогу виявити ниркову патологію, запобігаючи затримці встановлення діагнозу та початку лікування. Шкірні зміни можуть спостерігатися при захворюваннях нирок – від початкових проявів ниркової недостатності до розвитку термінальної її стадії, при уремії, під час лікування гемодіалізом і після трансплантації нирки.

Трансплантація нирки потребує застосування імуносупресивних препаратів, які є незамінними для уникнення відторгнення трансплантата, однак їх застосування підвищує ризик розвитку низки інфекційних та онкологічних захворювань шкіри.

Мета дослідження: аналіз поширеності шкірних захворювань у пацієнтів із хронічною хворобою нирок (ХХН) V ст. серед мешканців України, які перенесли операцію трансплантації нирки.

Матеріали та методи. Проведено клінічне дослідження, що охопило дорослих реципієнтів трансплантованої нирки (РТН) з ХХН V ст., які перенесли операцію у 2000–2024 рр. в Україні. Загальна кількість обстежених пацієнтів – 122 особи. Середній вік хворих становив 48,5 ± 2,1 року.

Усім пацієнтам проведено клінічний огляд з оцінкою стану шкірних покривів і видимих слизових оболонок, а також інструментальні обстеження, зокрема цифрову дерматоскопію новоутворень та автоматизовану цифрову картографію всього тіла («карта родимок») із використанням системи FotoFinder ATBM.

Результати. Отримані дані свідчать про високий ризик уражень шкіри у пацієнтів із патологією ниркової системи. Серед 122 реципієнтів найбільшу частку серед виявлених нозологій становили вірусні інфекції – у 32,0% випадків (вірусні бородавки – 27,9%, герпес – 24,6%, папіломи – 9,8%, аногенітальні кондиломи – 8,2%, контагіозний молюск – 3,3%). На другому місці за частотою були грибкові інфекції: їх діагностовано у 40 пацієнтів (мікоз шкіри – 26,2%, оніхомікоз – 18,0%, кандидоз слизових оболонок – 17,2%). Немеланомний рак шкіри (НМРШ) виявлено у 14 хворих (11,5%). За даними клінічного спостереження, онкопатологічні зміни шкіри, зокрема базальноклітинна карцинома (БКК) та плоскоклітинна карцинома (ПКК), були виявлені у пацієнтів старшого віку (60–73 роки), що підтверджує вплив таких факторів ризику, як вік, тривалість інсоляції, роки проведення діалізу та супутня патологія. ПКК у РТН виявлялася у 2,5 раза частіше, ніж БКК.

Висновки. Реципієнти трансплантованих органів становлять групу ризику щодо розвитку патології шкіри, зокрема НМРШ. Серед РТН поширеними є дерматологічні захворювання, а саме вірусні, грибкові та запальні дерматози. Виявлено пацієнтів з онкологічними захворюваннями шкіри. Доцільно рекомендувати використання доглядових засобів, зокрема емолієнтів, для відновлення водно-ліпідної мантії та нормалізації мікробіому шкіри з метою профілактики вірусних і бактеріальних захворювань шкіри. Важливим є усвідомлення пацієнтами необхідності уникнення інсоляції, постійного застосування сонцезахисних засобів високого ступеня захисту від ультрафіолетових променів (SPF 50+) для профілактики онкологічних захворювань шкіри. Рекомендовано впровадження міждисциплінарного підходу за участю нефролога, трансплантолога, дерматолога та дерматоонколога у менеджмент пацієнтів цієї групи.

Статеві особливості ішемічного інсульту: нові підходи за допомогою штучного інтелекту (Огляд літератури)

Станіслав Конотопчик — 2025-12-29

Ішемічний інсульт залишається однією з провідних причин смертності та інвалідизації дорослого населення в усьому світі, зокрема серед пацієнтів чоловічої статі. Чоловіки мають вищий ризик розвитку інсульту в молодшому віці порівняно з жінками, а особливості перебігу та відповідь на лікування у них можуть відрізнятися через комплекс факторів, включно із соціальними детермінантами, професійними ризиками та біологічними відмінностями. Це обумовлює необхідність розробки точних і персоналізованих підходів саме для цієї демографічної групи. У сучасній неврології та кардіології вагомішої ролі набувають інноваційні технології, серед яких ключове місце посідає штучний інтелект (ШІ), зокрема машинне навчання. Вони відкривають нові горизонти для аналізу великих масивів медичних даних, виявлення складних закономірностей і створення прогностичних моделей.

Для проведення літературного огляду було здійснено систематичний пошук наукових публікацій в електронних базах даних PubMed, IEEE Xplore та Google Scholar. Пошук обмежений статтями, опублікованими переважно за останні 5 років (2019–2025 рр.), з урахуванням ключових фундаментальних робіт більш раннього періоду. До огляду були включені оригінальні дослідження, метааналізи й систематичні огляди, що присвячені застосуванню методів машинного та глибокого навчання в нейрорадіології.

ШІ значно покращує діагностику та лікування інсульту. Алгоритми глибокого навчання (наприклад, Viz.ai, e-ASPECTS) автоматично аналізують зображення комп’ютерної томографії / магнітно-резонансної томографії, виявляючи ознаки ішемії та оклюзії великих судин, що критично важливо для чоловіків, які частіше є кандидатами на тромбектомію через більш ранній вік її настання. Впровадження ШІ-систем скорочує час до початку лікування на 15–37 хв, підвищує точність і узгодженість діагностичних оцінок, що безпосередньо покращує доступ до своєчасної допомоги. У прогнозуванні наслідків ШІ-моделі, які інтегрують дані нейровізуалізації та клінічні показники, підтверджують, що чоловіки мають кращий функціональний прогноз після інсульту порівняно з жінками за інших рівних умов. Хоча сучасні алгоритми застосовуються уніфіковано, ШІ як інструмент дослідження виявляє статеві відмінності. Зокрема, у чоловіків мозок може мати іншу функціональну організацію, що впливає на наслідки інсульту. Утім, ці дані потребують подальшого уточнення в лонгітудинальних дослідженнях. Впровадження ШІ в інсультологію обіцяє новий рівень персоналізованої медицини. Зокрема, для чоловіків це призведе до більш точного оцінювання ризиків та ефективнішого лікування. Майбутній прогрес полягає в інтеграції даних про статеві відмінності в алгоритми ШІ. Розробка гендерно-чутливих інструментів є ключем до забезпечення рівного доступу до високоефективної допомоги й максимальної реалізації потенціалу ШІ для всіх пацієнтів.