Здоров'я чоловіка

Ортопедичні прояви дегенеративного меланозу (Клінічний випадок)

Михайло Процайло — 2024-06-28

Синдром Блоха–Сульцбергера є рідкісним спадковим захворюванням, обумовленим мутацією в гені IKBKG/NEMO, зчепленою з Х-хромосомою. Хвороба проявляється строкатою пігментацією шкіри та може супроводжуватися вродженими деформаціями, зокрема клишоногістю.

Це спадкове захворювання передається за домінантним типом успадкування і зазвичай спостерігається у дівчаток. У чоловіків воно рідше відзначається через смертельність мутації для плода чоловічої статі. Хоча синдром Блоха–Сульцбергера є рідкісним захворюванням, дослідження його молекулярних механізмів та розвиток нових методів лікування можуть сприяти покращенню прогнозу для хворих.

У статті описано клінічний випадок синдрому Блоха–Сульцбергера у дитини та надана оцінка результатів хірургічного втручання. Проведена діагностика дитини із цим синдромом підтвердила наявність таких характерних ознак, як строката пігментація шкіри, вроджені деформації стопи та інші аномалії. Проведено хірургічну корекцію деформацій методом Зацепіна, що дозволило відновити правильне положення стопи та покращити якість життя пацієнта. Дослідження молекулярних механізмів синдрому може сприяти кращому розумінню патогенезу та розробленню нових методів лікування і профілактики. Клінічні випробування нових лікарських засобів та хірургічних методик є важливими для вдосконалення лікування хворих та оцінювання їх ефективності та безпеки у довгостроковій перспективі. Тривалі спостереження за пацієнтами із синдромом Блоха–Сульцбергера допоможуть виявити ризики та ускладнення, що виникають у зв’язку з патологією, та розробити стратегії їх попередження та управління. Додаткові методи діагностики та лікування, а також подальше дослідження цієї рідкісної патології мають великий потенціал у поліпшенні прогнозу хворих та зменшенні впливу хвороби на їхнє життя.

Вплив COVID-19 на репродуктивну функцію чоловіків (Огляд літератури)

Олег Нікітін — 2024-06-28

Пандемія коронавірусної хвороби (COVID-19) кардинально змінила повсякденний спосіб життя людcтва та стереотипи поведінки. Перенесена вірусна інфекція часто залишала відтерміновані ускладнення в різних органах і системах реконвалесцентів.

Нещодавно було опубліковано численні звіти про вплив COVID-19 на якість сперми та фертильність чоловіків. Метою даного дослідження є аналіз сучасних публікацій, присвячених впливу коронавірусної хвороби 2019 та антиковідних вакцин на параметри сперми.

Проаналізовано 28 статей з наукометричної бази SCOPUS, які були опубліковані у 2021 2024 рр. та присвячені вивченню показників сперматогенезу у реконвалесцентів COVID-19. Усі дослідники дійшли висновку про негативний вплив коронавірусної інфекції, пов’язаної з тяжким гострим респіраторним синдромом (SARS-CoV-2) на об’єм сперми, загальну кількість сперматозоїдів, їх концентрацію, рухливість/життєздатність і фрагментацію ДНК. Зареєстровано зниження регуляції специфічних білків, що відповідають за нормальну фертильність чоловіків. Деякі автори не виявили статистичної кореляції між перенесеним COVID-19 та об’ємом, концентрацією і прогресуючою рухливістю сперми. Усі вони вважають, що зазначені зміни параметрів сперми є тимчасовими з тенденцією до нормалізації протягом певного періоду після одужання.

Згідно з проаналізованими роботами, терміни відновлення різних параметрів спермии можуть коливатися від 3 міс і більше. Отже, існують переконливі докази того, що інфекція SARS-CoV-2 призводить до погіршення якості сперми, що може погіршити репродуктивну функцію чоловіків. Відзначено поступове відновлення показників сперми з різними термінами до нормалізації. Водночас на сьогодні немає підтвердження шкідливого впливу антиковідних вакцин на якість сперми.

Вибір методу оперативного лікування доброякісної простатичної обструкції – на що ми повинні орієнтуватись?

Валерій Зайцев — 2024-06-28

Лікування ненейрогенних симптомів нижніх сечових шляхів (СНСШ) значно змінилось за останні роки. Це стосується як медикаментозних, так і оперативних варіантів терапії. Хоча оперативне лікування доброякісної простатичної обструкції (ДПО) сьогодні застосовують значно рідше, ніж декілька десятиліть тому, але існує певна частка пацієнтів, у яких є абсолютні чи відносні показання до операції.

Традиційно трансуретральна резекція передміхурової залози (ТУРП) була та залишається «золотим стандартом», з яким порівнюються всі більш нові методи малоінвазивного оперативного лікування. Хоча останніми десятиліттями в практику були введені нові хірургічні методи на підставі різних видів енергії з метою зменшення тривалості післяопераційного періоду, ускладнень та, відповідно, вартості операції, але тільки деякі з цих методів набули поширення.

Сама методика ТУРП також значно змінилась за рахунок появи біполярної ТУРП (B TURP). Більше того, B-TURP дала можливість запровадити зовсім іншу техніку виконання операції – енуклеацію простати. Головною її перевагою є можливість повного видалення простати незалежно від розміру. Результати досліджень свідчать, що така операція безпечна та ефективна при будь-яких об’ємах залози. Численні порівняльні дослідження довели, що енуклеація простати вірогідно зменшує частоту ТУР-синдрому, частоту переливання крові, частоту повторних операцій, покращує функціональні результати. Це може зробити B-TURP енуклеацію новим «золотим стандартом» ендоскопічної хірургії простати. Іншим важливим напрямком хірургії простати є лазерна енуклеація. Вона активно розвивається останніми роками, її частка постійно збільшується. Лазерна енуклеація дозволяє принципово трансформувати методику проведення операції, перейшовши від зрізання простати шматками до принципу анатомічної енуклеації, за якого залоза видаляється одним блоком. Саме така техніка підняла безпеку та ефективність операції на новий рівень, конкуруючи з класичною простатектомією. Це дозволило зменшити термін перебування в стаціонарі, частоту повторних операцій та зниження ризику такого важкого ускладнення, як тромбоз судин.

Отже, запровадження нових методів оперативного лікування ДПО дозволяє проводити операцію більш безпечно, з кращими функціональними результатами та у складних пацієнтів, у яких класична ТУРП занадто ризикована.

Концептуальна модель та психокорекційні заходи медико-психологічного консультування пацієнтів із проблемним гемблінгом, що спровокований алекситимією

Аліна Сальникова — 2024-06-28

У статті проаналізована концептуальна модель та психокорекційні заходи медико-психологічного консультування пацієнтів із проблемним гемблінгом, що спровокований алекситимією. Визначено, що установча діяльність, психоедукація, психокорекційний вплив у просторі інтегративно-еклектичного підходу, а також контрольно-ревізійна діяльність медичного психолога, які органічно входять до складу розробленої моделі медико-психологічного консультування пацієнтів з коморбідним поєднанням алекститимічного розладу з ігровою адикцією. Їх якісна та ефективна реалізація дозволить кардинально змінити психоемоційний статус цієї категорії хворих з патологічного на більш оптимальний, одночасно корегуючи і потяг до азартних ігор, і прояви алекситимічного радикалу у структурі особистості.

Акцентується увага на необхідності врахування ключових моментів під час організації терапевтичного впливу на таких пацієнтів, включаючи коморбідність патологічного гемблінгу з іншими психічними дисфункціями та емоційними розладами.

Пропонується інтегративно-еклектичний підхід, що включає когнітивно-поведінкову терапію, психодраму, трансактний аналіз, логотерапію та інші техніки. Основна мета – не лише подолання симптомів ігрової залежності, але й трансформація особистості пацієнта. Важливим елементом є психоедукація, спрямована на підвищення обізнаності пацієнтів про їх стан та методи боротьби з ним.

Крім того, описана програма психокорекції ігрової адиктивної поведінки пацієнтів з алекситимією враховує виділені концептуальні умови досягнення психотерапевтичного ефекту у цієї категорії хворих та базуються на визначених найбільш ефективних психотехнологіях. Її практична реалізація дозволить якісно реалізувати усі стратегічні напрями терапевтичного психологічного впливу на цю категорію пацієнтів.

Доведено, що реалізація концептуальної моделі та психокорекційних заходів має велике значення для покращення якості життя пацієнтів, що страждають на проблемний гемблінг, спровокований алекситимією, та дозволяє суттєво підвищити ефективність психологічної допомоги цій категорії пацієнтів.

Адаптація оцінки ускладнень ендоскопічної хірургії нефролітіазу за класифікацією Сlavіen–Dindo

Сергій Возіанов — 2024-06-28

Більшість лікарів-урологів застосовують ендоскопічні методи в лікуванні хворих на сечокам’яну хворобу (СКХ).

Мета дослідження: адаптація класифікації Сlavіen–Dindo для узагальнення і систематизації ускладнень ендоскопічної хірургії нефролітіазу та формування лікувальної тактики.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб пацієнтів із СКХ протягом 2017–2023 рр., котрі лікувались у клініці сечокам’яної хвороби ДУ «Інститут урології імені академіка О. Ф. Возіанова НАМН України». Кількість хворих – 986: чоловіків – 506 (58%), жінок – 480 (42%), вік пацієнтів становив від 5 до 80 років.

Пацієнти були розподілені на дві групи. До І групи увійшли 470 (43%) хворих з простими каменями (поодинокі камені нирки, сечоводу різної локалізації). До ІІ групи включено 516 (57%) осіб із складними каменями нирок (коралоподібні камені різних розмірів, множинні камені, камені нирки і миски нирки, камені нирки і сечоводу).

Результати. Проведений аналіз ускладнень при ендоскопічній хірургії нефролітіазу за класифікацією Сlavіen–Dindo у 986 хворих на уролітіаз продемонстрував, що частота інтраопераційних ускладнень становить 1,5%, післяопераційних – 25,9%. Водночас тяжкість інтраопераційних ускладнень за класифікацією Сlavіen–Dindo не розглядали внаслідок суб’єктивності її оцінки.

Адаптована класифікація Сlavіen–Dindo у систематизації післяопераційних ускладнень ендоскопічної хірургії нефролітіазу встановила ступінь і частоту ускладнень: І ступінь – 17,2%, ІІ ступінь – 10,5%, ІІІа ступінь – 3,2%, ІІІб ступінь – 5,5%, ІV–V ступені – 0,3%.

Резидуальними камені нирки після їх ендоскопічного видалення вважали тільки при операціях з приводу простих каменів (І група). Їх необхідно включати в число ускладнень (ІІІб ступеня), що потребують додаткового лікування під загальним знеболенням.

Великих розмірів коралоподібні та множинні камені нирок (ІІ група – складні камені) за умови продовження запланованого етапного лікування слід трактувати як один етап ендоскопічної хірургії. Резидуальними правомірно вважали залишки каменів після переведення цієї категорії хворих на амбулаторне лікування.

Висновки. Універсальна класифікація хірургічних ускладнень за Сlavіen–Dindo доступно адаптується при ендоскопічній хірургії уролітіазу і може використовуватися в клінічній практиці, що розширює можливості об’єктивно оцінювати ступінь тяжкості післяопераційних ускладнень і вчасно застосовувати адекватне лікування.

Шляхи підвищення ефективності внутрішньоміхурової хіміотерапії мітоміцином у пацієнтів з м’язово-неінвазивним раком сечового міхура високого ризику

Федір Костєв — 2024-06-28

Мета дослідження: аналіз досвіду застосування гіпертермічної внутрішньоміхурової хіміотерапії (HIVEC) з мітоміцином та додаванням диметилсульфоксиду (ДМСО) у пацієнтів з м’язово-неінвазивним раком сечового міхура (МНІРСМ) групи високого ризику та порівняння онкологічних результатів з БЦЖ терапією.

Матеріали та методи. З березня 2018 р. по січень 2021 р. в Університетській клініці Одеського національного медичного університету 53 пацієнти з МНІРСМ групи високого ризику отримали в ад’ювантному режимі курс HIVEC. Результати порівнювали з группою пацієнтів, які отримували ад’ювантну внутрішньоміхурову терапію вакциною БЦЖ протягом 2015–2019 рр. У 16 (30,2%) пацієнтів зі зниженою ємністю сечового міхура проводили сеанс HIVEC з попереднім уведенням розчину ДМСО до сечового міхура. Первинною кінцевою точкою було безрецидивне виживання (БРВ). Вторинними кінцевими точками були час до рецидиву, виживаність без прогресування (БПВ), канцер-специфічна виживаність та загальна виживаність через 36 міс.

Результати. Частота рецидивів захворювання (42,6% проти 22,6%; p=0,028) та прогресування (20,4% проти 7,5%; p=0,50) відрізнялися між групами БЦЖ та HIVEC відповідно. Середній час до рецидиву у пацієнтів, які отримували HIVEC, був значно вищим, ніж у пацієнтів групи БЦЖ, а саме: 31,5 міс (95% ДІ: 29,1–34,0) проти 26,0 міс (95% ДІ: 22,7–29,3) відповідно (р=0,034). Регресійний аналіз Кокса продемонстрував, що співвідношення ризиків для HIVEС проти БЦЖ терапії для БРВ через 36 міс становило 0,48 (95% ДІ: 0,24–0,96; p=0,04). Показники БРВ та БПВ протягом 36-місячного періоду спостереження у пацієнтів, які отримали додаткове уведення ДМСО внутрішньоміхурово, істотно не відрізнялися від інших пацієнтів у групі HIVEC.

Висновки. Гіпертермічна внутрішньоміхурова хіміотерапія з мітоміцином з додаванням диметилсульфоксиду є безпечним варіантом лікування пацієнтів з неінвазивним раком сечового міхура високого ризику з ефективністю, що порівняна з терапією БЦЖ.

Особливості HLA та продукції цитокінів у пацієнтів з хворобами сечостатевої системи

Сергій Возіанов — 2024-06-28

Імуногенетична діагностика дозволяє виявити індивідів з високим ступенем ризику розвитку певних хвороб, а асоціативні зв’язки з цитокіновою ланкою імунітету – поширити уявлення щодо їх імуногенезу для визначення прогностичних маркерів та його перебігу.

Мета дослідження: оцінити асоціативні зв’язки між HLA-фенотипом пацієнтів із патологією сечостатевої системи і цитокіновою ланкою для визначення ролі в імуногенезі, вдосконалення прогнозування перебігу та лікування.

Матеріали та методи. Дослідження виконано в рамках НДР «Оцінити ефективність та безпечність різних методів лікування чоловіків, хворих на хронічний калькульозний простатит».

Розподіл HLA-антигенів у 464 хворих на хронічний цистит (зокрема проліферативний), хронічний простатит, склероз, доброякісну гіперплазію і рак передміхурової залози вивчали методом стандартного мікролімфоцитотоксичного тесту (Терасакі). До референтної групи увійшли 350 здорових донорів. Виявляли відносний (ВР, RR≥2) та абсолютний, атрибутивний ризик (АР) захворювань. У сироватці крові методом ІФА на аналізаторі «SunRise TouchScreen» досліджували рівні TNF-α, IL-18, МСР-1, IL-17, IL-4, VEGF («Invitrogen», США; «Вектор Бест», Україна).

Результати. Показано зв’язок найбільш поширених захворювань сечостатевої системи з певними антигенами гістосумісності (RR≥2). Визначена причинна роль HLA з достовірним абсолютним ризиком розвитку хронічного циститу (зокрема проліферативного) (A10, B14, B16), а також хронічного простатиту (А24, В8, В52), склерозу простати (А24, А28), доброякісної гіперплазії (А29, В38) та раку (А25, А29, В40, В44, В49) передміхурової залози. Антигени-протектори: А25, А26, В5, В14, В16, В17 – хронічного простатиту, А10, В15, В17 – склерозу, А9, А10, В17 – доброякісної гіперплазії та А1, В5, В13, В15 – раку простати.

Виявлені асоціативні зв’язки високої продукції прозапальних TNF-α з HLA-А10, А11, А28, В14, В44; IL-18 – А10 та А24; МСР-1 – А28, В8, В41; IL-17 – А24, А28, В14; протизапального IL-4 – А24 та А28 (з більш низькою продукцією асоціюють А2, В8, В14, а А10 обумовлює тенденцію), а також фактору росту VEGF – А9, А25 та В8.

Висновки. Асоціації предикторів патології та особливостей негативних для її перебігу цитокінів обумовлюють додаткові ризики для урологічних пацієнтів та виступають маркерами для прогнозування та індивідуалізації лікування.

Хронічний простатит та синдром хронічного тазового болю – сучасний стан проблеми

Софія Кулик — 2024-06-28

Мета дослідження: провести аналіз результатів сучасних досліджень, присвячених вивченню патогенезу, діагностиці та лікуванню хронічного простатиту/синдрому хронічного тазового болю (ХП/СХТБ), оцінити особливості його проявів за класифікацією UPOINT та шкалою NIH-CPSI, представити власний досвід застосування шкали NIH-CPSI та класифікації UPOINT в амбулаторній практиці.

Матеріали та методи. Було проведено аналіз результатів пошуку наукової літератури в наукометричних базах даних за ключовими словами «хронічний простатит», «синдром хронічного тазового болю», «патофізіологія», «діагностика», «лікування». Проведено обстеження 25 пацієнтів з ХП/СХТБ для демонстрації результатів клінічного використання шкали NIH-CPSI та класифікації UPOINT.

Результати. У проведеному огляді літератури відображено основні теорії патогенезу, підходи до діагностики та лікування ХП/СХТБ. Отримані клінічні дані продемонстрували, що середня оцінка згідно з NIH-CPSI серед пацієнтів з ХП/СХТБ становила 26,8±6,8 бала. Згідно з класифікацією UPOINT, сечовий домен фіксували у 88,0% пацієнтів, психосоціальний домен – у 68,0%, органоспецифічний домен – у 48,0%, інфекційний – у 32,0%, неврологічний – у 24,0%, домен напруження м’язів – у 12,0% пацієнтів відповідно.

Висновки. Фенотипування за класифікацією UPOINT разом із шкалою NIH-CPSI доцільно використовувати серед пацієнтів для оцінювання симптомів та підбору мультимодального лікування ХП/СХТБ.