Здоров'я чоловіка

Клінічний випадок абсцесу статевого члена після інтракавернозної ін’єкції вазоактивного препарату

2025-11-24T21:43:52+02:00

У статті наведено клінічний випадок післяін’єкційного абсцесу статевого члена, що виник після самостійного інтракавернозного введення пацієнтом алпростадилу.

Пацієнт віком 49 років звернувся по медичну допомогу через 1 місяць після інтракавернозного введення вазоактивного препарату. Хворий був обстежений та успішно прооперований. Діагностика післяін’єкційного абсцесу статевого члена включала повне клінічне та лабораторне обстеження, диференційну діагностику з іншими захворюваннями, ультрасонографію та магнітно-резонансну томографію статевого члена. Проведене лікування включало хірургічне дренування абсцесу, антибактеріальну терапію та антисептичну обробку післяопераційної рани.

Гостре ураження нирок у пацієнтів з тяжким та критичним перебігом COVID-19

2025-09-18T13:16:56+03:00

Гостре ураження нирок (ГУН) характеризується раптовим зниженням функції нирок, зазвичай відзначається підвищенням рівня креатиніну в сироватці крові та/або зниженням діурезу. Це поширене ускладнення серед тяжкохворих пацієнтів із COVID-19, при цьому дослідження повідомляють про частоту виникнення 20–40% в осіб, які були госпіталізовані до відділення інтенсивної терапії (ВІТ). Розвиток ГУН при COVID-19 залежить від багатьох факторів, зокрема наявності системної запальної реакції, сепсису, порушення гомеостазу ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, рабдоміолізу й потенційного прямого вірусного пошкодження. Раннє виявлення ускладнень, пов’язаних із нирками, у пацієнтів із COVID-19 має важливе значення для зниження інвалідизації та смертності серед госпіталізованих хворих.

Мета дослідження: дослідження частоти виникнення, факторів ризику, клінічних характеристик і наслідків ГУН у пацієнтів із тяжким та критичним перебігом COVID-19.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 1311 госпіталізованих пацієнтів із COVID-19 в Київській міській клінічній лікарні № 17 (вересень 2020 р. – грудень 2021 р.), з яких 252 (19,2%) відповідали критеріям тяжкого або критичного перебігу захворювання. Після застосування критеріїв виключення до остаточного аналізу відібрано 221 пацієнта (87,7%), серед яких – 113 (51,1%) жінок та 108 (48,9%) чоловіків. Серед них у 78 (35,3%) випадках під час госпіталізації розвинулося ГУН. Тяжкість ГУН класифікувалася відповідно до критеріїв KDIGO (Kidney Disease: Improving Global Outcomes) на основі рівня креатиніну в сироватці крові, при цьому три стадії відповідали прогресивному порушенню ниркової функції. За результатами аналізу проаналізовано демографічні й клінічні характеристики, перебіг захворювання та лабораторні показники.

Результати. Серед 221 проаналізованого пацієнта 176 (79,6%) були первинно госпіталізовані до інших відділень із подальшим переведенням у ВІТ, тоді як 45 (20,4%) було госпіталізовано безпосередньо з приймального відділення. ГУН виявлено у 78 (35,3%) хворих, і воно частіше відзначалося серед осіб похилого віку (p = 0,048). Поширеність серцево-судинних захворювань і цукрового діабету істотно не відрізнялася між групами з ГУН і без нього, тоді як хронічна хвороба нирок (ХХН) значно частіше діагностувалася у пацієнтів із ГУН (20,5% проти 0,7%, p < 0,0001). Лабораторні показники продемонстрували вищий рівень креатиніну (105 проти 81 мкмоль/л, p < 0,0001), нижчу швидкість клубочкової фільтрації (70,5 проти 84,1 мл/хв/1,73 м², p < 0,0001) та вищий рівень IL-6 (9,8 (5,2; 38,1) проти 8,4 (4,3; 36,1) пг/мл, p < 0,0001) у пацієнтів із ГУН. При цьому рівні гемоглобіну, лейкоцитів, С-реактивного білка та феритину суттєво не відрізнялися. Застосування нефротоксичних препаратів було значно частішим у пацієнтів із ГУН (65,4% проти 32,9%, p < 0,0001), тоді як показники використання штучної вентиляції легень були подібними (44,9% проти 46,2%, p = 0,854). Хоча перебування у ВІТ було тривалішим у пацієнтів із ГУН (8,9 проти 6,3 дня, p = 0,012), показник загальної смертності істотно не відрізнявся між групами з ГУН та без ГУН (39,7% проти 42,7%, p = 0,959). ГУН найчастіше було вже наявним при надходженні до ВІТ або виникало у 1-й день госпіталізації, з поступовим зниженням частоти нових випадків і вторинним піком після 7-го дня. Аналіз факторів ризику, пов’язаних із розвитком ГУН, продемонстрував, що наявність ХХН (із відношенням шансів (ВШ) = 36,86; 95% довірчий інтервал (ДІ) [4,78–284,1], p < 0,0001) та застосування нефротоксичних препаратів (ВШ = 3,89; 95% ДІ [2,22–6,82], p < 0,0001) були тісно пов’язані з розвитком ГУН. У пацієнтів літнього віку також виявлено значно підвищений ризик виникнення ГУН порівняно з молодшими віковими групами (ВШ = 2,56; 95% ДІ [1,32–4,97], p = 0,048).

Висновки. ГУН є поширеним ускладненням серед пацієнтів, причому літній вік і наявність ХХН є ключовими факторами ризику його розвитку. Застосування нефротоксичних препаратів також продемонструвало сильний зв’язок із розвитком ГУН. Хоча пацієнти з ГУН перебували у ВІТ довше, показник загальної смертності істотно не відрізнявся між пацієнтами з ГУН та без нього. Ці результати підкреслюють важливість ранньої оцінки ризиків і ретельного моніторингу нефротоксичних впливів у пацієнтів у критичному стані.

Внутрішня картина здоров’я та копінг-стратегії в українських чоловіків в умовах воєнного стану: нейропсихологічна та метакогнітивна модель

2025-11-24T20:07:27+02:00

Дослідження презентує нейропсихологічні та когнітивні виміри, що формують внутрішню картину здоров’я українських чоловіків в умовах воєнного стану в Україні.

Мета дослідження: з’ясувати вплив воєнного стану на сприйняття і репрезентації здоров’я та реакції на стрес, пропонуючи комплексну модель психологічних і когнітивних факторів цього явища.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 342 чоловіки з Київської області. Було застосовано психодіагностичні методики для оцінювання якості життя, пов’язаної зі здоров’ям, когнітивного оцінювання стресу, ірраціональних переконань та соціально-психологічних рис особистості. Для виокремлення провідних компонентів, що лежать в основі моделі внутрішньої картини здоров’я та стратегій подолання в умовах воєнного часу, проведено факторний аналіз із використанням IBM SPSS Statistics 28.

Результати. Під час аналізу виявлено п’ять ключових компонентів внутрішньої картини здоров’я у чоловіків із конструктивно-трансформативними копінг-стратегіями: ситуаційна обізнаність і механізми подолання, конструктивне самосприйняття та соціальне функціонування, когнітивна гнучкість і розв’язання проблем, життєстійкість та емоційна стабільність, а також сприйняття здоров’я і вразливість до стресу. Для чоловіків із конструктивно-адаптивними стратегіями було виділено три компоненти: когнітивні та ситуативні виклики, взаємозв’язок емоційного й фізичного здоров’я, а також фактори сприйняття здоров’я та життєстійкості. Чоловіки з неконструктивними стратегіями демонстрували компоненти, зосереджені на негативних когнітивних і особистісних рисах, емоційних та когнітивних труднощах, а також фізичному і нейрокогнітивному здоров’ї.

Отримані дані свідчать про багатогранний вплив хронічного стресу та війни на здоров’я чоловіків, наголошуючи на необхідності цілеспрямованих утручань, які охоплюють як психологічні, так і фізичні аспекти. У дослідженні акцентовано на важливості розвитку когнітивних навичок, емоційної та соціальної підтримки, а також на покращенні управління фізичним здоров’ям для зміцнення стійкості й благополуччя.

Висновки. Комплексна модель забезпечує надійну основу для розуміння внутрішньої картини здоров’я українських чоловіків в умовах воєнного стану. Дослідження виступає за інтегровані підходи до охорони здоров’я, які стосуються когнітивного, емоційного та фізичного здоров’я, спрямовані на підтримку загального благополуччя і життєстійкості громадян під час тривалого стресу в умовах воєнного стану.

Динаміка антибіотикорезистентності Escherichia coli при інфекціях сечовивідних шляхів: 20-річний аналіз та перспективи подолання

2025-11-24T20:21:06+02:00

Мета дослідження: аналіз динаміки зміни чутливості Escherichia coli (E. coli), виділеної з верхніх та нижніх сечовивідних шляхів (СШ), до антибактеріальних препаратів, а також оцінка актуального рівня антибіотикорезистентності з метою оптимізації терапії інфекцій СШ (ІСШ).

Матеріали та методи. Проаналізовано архівні матеріали мікробіологічних досліджень за період 2004–2024 рр. на основі даних обстеження 7230 пацієнтів із запаленням верхніх та нижніх СШ. У 2686 пацієнтів (37,15%) виявлено збудників інфекції; у 1535 (57,14%) із них ідентифіковано E. coli й встановлено рівень чутливості до антибіотиків. Визначення чутливості проводили диско-дифузійним методом згідно з рекомендаціями EUCAST (European Committee on Antimicrobial Susceptibility Testing) та CLSI (Clinical and Laboratory Standards Institute). Статистичну обробку даних здійснювали за допомогою Microsoft Excel 2019.

Результати. E. coli залишалася основним збудником ІСШ протягом усього періоду спостереження (45% від усіх виділених мікроорганізмів), проте її відносна частка статистично значуще знизилася – з 56% у 2004 р. до 50% у 2024 р. (χ² = 9,8, p < 0,01). Натомість частка Klebsiella pneumoniae статистично значуще зросла – з 4% у 2004 р. до 25% у 2024 р. (χ² = 156,4, p < 0,001). Серед штамів E. coli 69,9% були чутливими до антибіотиків, 22,7% – стійкими, 7,4% – помірно чутливими. Рівень резистентності статистично значуще зростав – з 26,1% у 2004 р. до 38% у 2020 р. (χ² = 32,7, p < 0,001), з подальшим значущим зниженням до 15,1% у 2024 р. (χ² = 89,2, p < 0,001). Найвищий рівень резистентності відзначено до тетрациклінів (49%), β-лактамних антибіотиків (30,4%) та фторхінолонів (28,1%). Найбільшу ефективність зберігали аміноглікозиди (рівень резистентності – 20,4%). Серед цефалоспоринів найефективнішим виявився цефтізоксим (резистентність – 8%, чутливість – 90,7%), найменш ефективним – цефалексин (резистентність – 33,3%, чутливість – 48,9%).

Висновки. Дослідження виявило тривожну тенденцію до зростання резистентності E. coli до основних класів антибіотиків, особливо до цефалоспоринів ІІ–ІІІ поколінь. Отримані дані обґрунтовують необхідність постійного моніторингу резистентності збудників ІСШ, розробки нових стратегій антибіотикотерапії та впровадження альтернативних методів лікування для подолання проблеми антибіотикорезистентності.

Сучасні методи верифікації раку передміхурової залози: порівняльний аналіз значення fusion-біопсії та мультифокальної пункційної біопсії

2025-11-24T20:28:59+02:00

Рак передміхурової залози (РПЗ) посідає провідні позиції у структурі захворюваності на злоякісні новоутворення серед чоловічого населення. При цьому спостерігається тенденція до збільшення як випадків захворюваності, так і смертності від цього виду раку. Мультифокальна пункційна біопсія (МФПБ) передміхурової залози з наступною гістологічною верифікацією на сьогодні є невід’ємною частиною діагностики раку, але досягнення в галузі мультипараметричної магнітно-резонансної томографії (мпМРТ) призвели до покращення виявлення пухлин передміхурової залози. Різноманіття доступних методів біопсії ставить перед клініцистом складне завдання вибору оптимальнішого з них, враховуючи клінічні дані пацієнта та можливості лікувальної установи.

Мета дослідження: порівняти частоту виявлення клінічно значущого РПЗ за даними fusion-біопсії та МФПБ передміхурової залози.

Матеріали та методи. У період із вересня 2023 по листопад 2024 року на базі ДУ «Інститут урології ім. акад. О. Ф. Возіанова НАМН України» було проведено ретроспективне рандомізоване порівняльне дослідження для оцінювання клінічної ефективності fusion-біопсії та МФПБ передміхурової залози. Відповідно до критеріїв включення в дослідження увійшли 202 пацієнти, які були розподілені на 2 групи. Досліджуваним першої (основної) групи (101 пацієнт) виконували fusion-біопсію передміхурової залози під контролем мпМРТ. Досліджуваним другої (контрольної) групи (101 пацієнт) – МФПБ передміхурової залози. Для оцінювання ефективності біопсій визначали такі показники: аналіз крові на загальний простатспецифічний антиген (ПСА) (нг/мл); об’єм передміхурової залози згідно з МРТ (см³); щільність ПСА (нг/мл/см³); локалізація вогнища ураження відповідно до МРТ; розмір вогнища ураження; доцільність виконання МРТ у виявленні РПЗ.

Результати. Основними факторами, що збільшують виявлення РПЗ за допомогою fusion-біопсії, є: загальний рівень ПСА в крові ≥ 9,44 нг/мл (p = 0,017), щільність ПСА ≥ 0,16 нг/мл/см³ (p = 0,03), розмір патологічного вогнища передміхурової залози ≥ 9,31 мм (p = 0,025) та розташування вогнища ураження в периферичній ділянці передміхурової залози (p = 0,006). Фактори, що не впливають на виявлення РПЗ за допомогою fusion-біопсії: об’єм передміхурової залози та локалізація вогнища ураження в транзиторній ділянці залози. Основними факторами, що збільшують виявлення РПЗ за допомогою МФПБ, є: загальний рівень ПСА в крові ≥ 12,79 нг/мл (p = 0,044), об’єм передміхурової залози ≥ 42,91 см³ (p = 0,019), щільність ПСА ≥ 0,33 нг/мл/см³ (p = 0,027), розмір патологічного вогнища передміхурової залози ≥ 10,74 мм (p = 0,045) та розташування вогнища ураження в периферичній ділянці передміхурової залози (p = 0,004).

Висновки. На підставі результатів дослідження розроблено алгоритм діагностики РПЗ, згідно з яким усім пацієнтам перед біопсією необхідно виконувати мпМРТ. За наявності підозрілого вогнища потрібно проводити комбіновану біопсію, що складається з МР-прицільного методу (fusion-біопсія) та систематичного методу (МФПБ), що дає змогу збільшити виявлення клінічно значущого РПЗ на 10,9–14,5%.

Вплив клінічних досліджень на систему охорони здоров’я України під час війни: регуляторні зміни, організаційні інновації

2025-11-03T15:44:26+02:00

Актуальність проведення клінічних досліджень (КД) зумовлена їхньою ключовою роллю в розвитку сучасної медицини та охорони здоров’я.

Мета дослідження: узагальнити вплив КД на систему охорони здоров’я України в умовах повномасштабної війни, окреслити регуляторні трансформації, організаційні моделі продовження КД, виклики етики та безпеки, а також наслідки для доступу пацієнтів до інноваційних видів терапії й стійкості системи.

Матеріали та методи. У роботі використано методи аналітичного огляду наукових публікацій, міжнародних рекомендацій, нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, а також звітів Державного експертного центру (ДЕЦ) МОЗ України. Джерела відбирали за критеріями актуальності (2020–2025), наявності даних щодо впливу кризових умов на клінічні дослідження та сфери їхнього застосування. Виконано наративний огляд нормативно-правових актів, аналітичних звітів ДЕЦ МОЗ України, документів Європейського агентства з лікарських засобів (European Medicines Agency – EMA), Європейської комісії (European Commission / Ethics Committee), а також Групи координації клінічних досліджень (Clinical Trial Coordination Group – CTCG). Здійснено огляд публікацій у рецензованих журналах (The Lancet, JCO Global Oncology, Human Reproduction Update, Fertility and Sterility) та професійних звітів: Європейської онкологічної організації (European Cancer Organisation – ECO); Американського товариства клінічної онкології (American Society of Clinical Oncology); Міжнародної федерації товариств фертильності (International Federation of Fertility Societies – IFFS); Фонду ООН у галузі народонаселення (United Nations Population Fund – UNFPA).

Результати. Попри суттєве скорочення кількості активних КД у 2022–2023 рр., сектором здійснено певні кроки щодо адаптації завдяки прискореним експертизам, гармонізації порядку КД з європейськими вимогами, впровадженню ризик-орієнтованого та децентралізованого ведення, трансферу учасників і гнучкому моніторингу.

Висновки. Встановлено, що КД під час збройного конфлікту виконують подвійну роль: 1) забезпечують доступ пацієнтів до потенційно життєво необхідних втручань; 2) слугують драйвером регуляторної конвергенції та підвищення стійкості системи охорони здоров’я. У результаті проведеного огляду необхідні подальші кроки, що включають інституціоналізацію кризових протоколів, цифровізацію процедур, розвиток національної інфраструктури децентралізованих КД та міжнародну координацію даних.

Декомпенсований сечовий міхур на тлі доброякісної гіперплазії передміхурової залози: 10 років клінічного досвіду

2025-11-24T21:34:51+02:00

Декомпенсація сечового міхура та пов’язані з цим ускладнення зумовлюють необхідність виконання оперативного лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ) у два етапи. Незадовільні результати лікування при цьому пов’язують з функціональною здатністю детрузора.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 80 пацієнтів із ДГПЗ. Пацієнти були розподілені на дві групи: І група – 40 хворих, яким першим етапом хірургічного лікування ДГПЗ виконували операцію цистостомію; ІІ група – 40 хворих, яким крім цистостомії проведено метаболічно-коригувальну та антихолінестеразну терапію. Другим етапом – усім хворим виконували позадулобкову простатектомію, черезміхурову простатектомію чи трансуретральну резекцію передміхурової залози. Під час операції проводили біопсію стінки сечового міхура з наступним патоморфологічним дослідженням.

Результати. У хворих, яким перед операцією проводили метаболічно-коригувальну терапію, морфологічні зміни в сечовому міхурі були менш виражені. Діаметр гладком’язових клітин був більшим на 32,75%. Завдяки частковому відновленню м’язової маси частка сполучної тканини в стінці сечового міхура зменшилася на 31,41%. У найближчому та віддаленому післяопераційному періоді після метаболічно-коригувальної та антихолінестеразної терапії покращилися урофлоуметричні показники, якість життя, знизилися симптоми нижніх сечових шляхів. У пацієнтів ІІ групи (порівняно з пацієнтами І групи) діаметр просвіту артеріол був більшим на 21,56% (p < 0,001), товщина стінки артеріол – меншою на 12,58% (p < 0,001), індекс Керногана – меншим на 29,58% (p < 0,001), діаметр гладком’язових клітин – більшим на 32,75% (p < 0,001), питома вага сполучної тканини в стінці сечового міхура – нижчою на 31,41% (р < 0,001), імовірно, за рахунок відновлення м’язової маси.

Висновки. Лікувальна тактика відновлення функціональної здатності детрузора у хворих із ДГПЗ з декомпенсацією сечового міхура полягає в усуненні порушень мікроциркуляції та корекції розладів біоенергетичних процесів шляхом призначення препаратів, які нормалізують окисно-відновні процеси, стимулюють клітинне дихання, здійснюють синтез нервових волокон і скорочення гладких м’язів.

Аналіз ранніх післяопераційних ускладнень у пацієнтів із доброякісною гіперплазією передміхурової залози і великим її об’ємом залежно від методу хірургічної корекції інфравезикальної обструкції

2025-11-21T13:48:22+02:00

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) є однією з найактуальніших проблем сучасної урології, що підтверджується постійним зростанням наукового та клінічного інтересу до неї впродовж останніх років.

Мета дослідження: провести порівняльний аналіз перебігу раннього післяопераційного періоду в пацієнтів із ДГПЗ та великим (понад 80 мл) об’ємом передміхурової залози залежно від обраного методу хірургічного втручання з урахуванням анатомічних особливостей везикоуретрального сегмента.

Матеріали та методи. Ретроспективне одноцентрове дослідження включало пацієнтів, яким проводили інтервенційні втручання з приводу ДГПЗ упродовж 2019–2021 рр. Залежно від методу хірургічного втручання всі пацієнти були розділені на 4 групи: І група (n = 106) – механічні методи енуклеації гіперпластичної тканини передміхурової залози; ІІ група (n = 51) – монополярна трансуретральна резекція передміхурової залози, ІІІ група (n = 302) – біполярна трансуретральна резекція передміхурової залози та IV група (n = 104) – біполярна трансуретральна енуклеорезекція передміхурової залози.

Результати. Групи пацієнтів були схожими між собою щодо віку (p = 0,380) та маси тіла (p = 0,409). Найбільший об’єм передміхурової залози спостерігався у пацієнтів І групи (135,6 ± 70,9 мл), що асоціюється з найвищими рівнями простатоспецифічного антигену (9,68 ± 3,29 нг/мл) та його щільності (0,08 ± 0,05 нг/мл²). Об’єм видаленої тканини був максимальним у І групі (93,5 ± 20,3 мл), з поступовим зменшенням у IV (71,5 ± 22,6 мл), ІІ (58,1 ± 13,4 мл) та ІІІ (54,6 ± 14,6 мл) групах (p = 0,0001). Найкращі результати в післяопераційний період демонструвала IV група: найменша медіана тривалості уретрального дренування (51 (38; 72) год, p = 0,0011), найнижча частота ускладнень (8,7%, p = 0,001) та найменша середня тривалість госпіталізації (5 (4; 6) діб після операції, p = 0,0021). Частота затримки сечі через закупорку катетера була найвищою в І групі (10,4%) та найнижчою в IV (2,9%, p = 0,049).

Висновки. Отримані результати свідчать, що метод біполярної трансуретральної енуклеорезекції передміхурової залози забезпечує оптимальний баланс між ефективністю видалення гіперпластичної тканини та низькою частотою післяопераційних ускладнень навіть при великих об’ємах залози. У пацієнтів із більш вираженими симптомами й великим об’ємом передміхурової залози механічна енуклеація також демонструє хороші показники ефективності, проте пов’язана з вищим рівнем ускладнень і тривалішою госпіталізацією.

Серологічне тестування на специфічні антитіла до SARS-CoV-2 у хворих урологічного стаціонару

2025-11-24T21:01:57+02:00

Недостатність даних щодо особливостей перебігу та причин віддалених наслідків пандемії СОVID-19, спричиненої коронавірусом тяжкого гострого респіраторного синдрому 2-го типу (SARS-CoV-2), зокрема у пацієнтів із хронічною патологією під час формування постковідного синдрому (ПКС), зумовлює актуальність проведеного дослідження.

Мета дослідження: серологічне визначення основних класів імуноглобулінів (Ig) -М (IgM) та -G (IgG) до SARS-CoV-2 в периферичній крові пацієнтів урологічного стаціонару.

Матеріали та методи. Обстежено 12 860 хворих, які були госпіталізовані до урологічних відділень ДУ «Інститут урології ім. акад. О. Ф. Возіанова НАМН України». Усі пацієнти мали негативний результат тесту на антиген SARS-CoV-2. Дані щодо перенесеного COVID-19 та вакцинації до моменту госпіталізації були обмеженими та не враховувалися під час аналізу. Часовий інтервал дослідження: з 16.04.2021 р. до 06.02.2025 р.

Зразки крові відбиралися натщесерце, тестування проводили в 1-й день забору периферичної крові на лабораторні аналізи. Для визначення специфічних антитіл (АТ) класів IgM та IgG до SARS-CoV-2 застосовано експрес-метод імунохроматографічного аналізу. Згідно з інструкцією виробника, тест-системи призначені для професійного використання. Чутливість IgM-тест-системи становить 87,9%, специфічність – 100%; чутливість IgG-тест-системи – 97,2%, специфічність – 100%. Статистичну обробку отриманих результатів здійснювали з використанням Microsoft Excel 2007.

Результати. Аналіз результатів серологічного визначення специфічних АТ класів IgМ та IgG до SARS-CoV-2 проводили у пацієнтів, розподілених на 4 групи за комбінаціями Ig на момент обстеження. Встановлено, що за відсутності позитивного результату тесту на антиген SARS-CoV-2 до останнього часу не зменшувалася кількість осіб, в яких визначалися специфічні АТ до SARS-CoV-2 в комбінації IgM+IgG+, та зростала частка осіб із комбінацією IgM–IgG+. Специфічні АТ до SARS-CoV-2 в комбінації IgM–IgG+ виявлено у 66,05% пацієнтів, і з часом їх частка поступово зростала. Специфічні АТ до SARS-CoV-2 були відсутні у 19,92% пацієнтів, їхня кількість поступово зменшувалася від 75% у квітні – травні 2021 р. до 10–15% у квітні – травні 2024 р. та на початку 2025 р.

Висновки. Моніторинг реакції імунної системи шляхом визначення в периферичній крові специфічних до SARS-CoV-2 АТ класів IgМ та IgG є важливою складовою характеристики імунної відповіді й спостереження за пацієнтами з урологічними захворюваннями. Перспективними напрямами досліджень є пошук інформативних діагностичних біологічних маркерів перенесеного вірусного захворювання та поглиблене вивчення особливостей реакції імунної системи при формуванні ПКС.

Порівняльна характеристика факторів ризику біохімічного рецидиву у хворих на рак передміхурової залози після радикальної простатектомії

2025-11-24T21:11:52+02:00

Мета дослідження: аналіз динаміки змін рівня загального простатоспецифічного антигену (зПСА) в онкохворих у доопераційний період і визначення індексу здоров’я передміхурової залози (ІЗПЗ) безпосередньо на момент проведення радикальної простатектомії (РПЕ), а також виявлення залежності між виникненням біохімічного рецидиву (БХР) різного ступеня ризику та патоморфологічними ознаками розвитку злоякісних новоутворень, зокрема: Т-стадією, оцінкою за шкалою Глісона, категорією ISUP (International Society of Urologic Pathology), об’ємом пухлини, поширеністю канцерогенезу в організмі у чоловіків середнього й похилого віку, хворих на рак передміхурової залози (РПЗ).

Матеріали та методи. У дослідженні, що проводилося упродовж 2021–2024 рр., взяли участь 82 чоловіки віком від 54 до 79 років, у 52 з яких на основі специфічних клінічних ознак було спочатку діагностовано, а згодом гістологічно підтверджено РПЗ. Гістологічні мікропрепарати з біопсійного й операційного матеріалу фарбували гематоксиліном та еозином й визначали на них ступінь диференціації злоякісних пухлин, їхні розміри та поширеність. Клінічну й патологічну стадію визначали згідно з класифікацією TNM (Tumor Nodes Metastasis). Рівень зПСА та його ізоформ у сироватці крові визначали імуноферментним методом, а ІЗПЗ розраховували за стандартною формулою. Статистичну обробку результатів аналізу здійснювали методами Манна – Уїтні та Крускала – Уолліса з урахуванням поправки Бонферроні. Тривалість постопераційного періоду становила 36 міс.

Результати. Усі післяопераційні пацієнти були розподілені на три групи: 1-ша – без ознак БХР (33 особи), 2-га – з ознаками БХР (12 осіб), 3-тя – зі стійким підвищенням рівня зПСА після РПЕ (7 осіб). Серед пацієнтів із БХР у 6 осіб виявлено рецидив високого ступеня ризику, що зумовило швидкий розвиток у них ознак БХР протягом першого року після операції. Ці пацієнти характеризувалися вищим медіанним рівнем зПСА (М = 21,4 нг/мл) порівняно з пацієнтами без БХР (М = 17,5 нг/мл). ІЗПЗ у пацієнтів без БХР становив М = 46,4 у. о., тоді як у групі пацієнтів із БХР – 65,7 у. о. У пацієнтів зі стійким підвищенням рівня зПСА після РПЕ виявлено ранні ознаки БХР та суттєве зростання рівня зПСА у період від 3 до 6 міс. після операції. Зазначена група демонструвала найвищі доопераційні середні значення зПСА та ІЗПЗ – 67,8 нг/мл та 72,8 у. о., відповідно.

Висновки. Встановлено прогностичну значущість рівня зПСА та ІЗПЗ щодо ймовірності виникнення БХР у хворих на РПЗ після РПЕ. Проведено стратифікацію хворих із БХР на підгрупи високого та низького ступеня ризику за допомогою показових супутніх ознак.

Ретроспективний аналіз хірургічного лікування локалізованого та місцево-поширеного раку передміхурової залози: оцінка ускладнень раннього післяопераційного періоду

2025-11-24T21:20:17+02:00

Мета дослідження: аналіз результатів 3 хірургічних методів лікування – ендовідеоскопічної екстраперитонеальної простатектомії (ЕЕРПЕ), лапароскопічної простатектомії з розширеною тазовою лімфаденектомією (ЛРПЕ) та відкритої радикальної простатектомії (ВРПЕ) – у пацієнтів із локалізованими та місцево-поширеними клінічними стадіями раку передміхурової залози (РПЗ).

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз медичної документації 423 пацієнтів із локалізованим або місцево-поширеним РПЗ, яким виконано радикальне хірургічне втручання протягом 2013–2016 рр. Пацієнтів було розподілено на 3 групи відповідно до виду операції:

– І група (ЕЕРПЕ) – 236 (55,79%) пацієнтів;

– ІІ група (ЛРПЕ) – 88 (20,8%) пацієнтів;

– ІІІ група (ВРПЕ) – 99 (23,41%) пацієнтів.

Результати. Найменшу частоту ускладнень виявлено у І групі (65,3%), тоді як найвищу – у III групі (94,9%) (p < 0,001). Найвища точність градації за шкалою Глісона (Gleason Score – GS) спостерігалася при GS ≤ 6 (97%), тоді як при GS = 7 точність становила 84,2%, а при GS = 8–10 – до 75,4%, що свідчить про помітну міграцію оцінки.

Висновки. Отримані дані підтверджують доцільність малоінвазивних методів радикальної простатектомії (РПЕ) як ефективної альтернативи відкритим операціям у досвідчених центрах (> 60 операцій на рік, ускладнення – 25%) та при ретельному відборі пацієнтів. ЛРПЕ потребує чітких показань через більшу інвазивність. Міграцію градації за GS при біопсії спостерігали у 15,8% пацієнтів із GS = 7 та у 24,6% – з GS = 8–10, що підкреслює важливість обережного трактування результатів при виборі тактики. Запропоновані підходи слід впроваджувати з урахуванням досвіду центру з проведення РПЕ та профілю пацієнтів.

Комплексне уродинамічне обстеження пацієнток зі сквамозною метаплазією слизової оболонки сечового міхура

2025-11-24T21:27:30+02:00

Кератинізувальна плоскоклітинна, або сквамозна, метаплазія (СМ) являє собою перетворення нормального уротелію сечового міхура на ороговілий багатошаровий плоский епітелій. Це рідкісне захворювання, і його лікування досі залишається предметом дискусій серед урологів.

Мета дослідження: оцінювання можливості комплексного уродинамічного дослідження (КУД) під час діагностики та диференціальної діагностики СМ з іншими формами розладів сечовипускання в жінок.

Матеріали та методи. У період із 2018 по 2023 рік у відділеннях урології КНП «Центральна міська клінічна лікарня № 2» м. Краматорська і КНП «Міська клінічна лікарня № 4» м. Києва перебували під наглядом 87 жінок, в яких діагностовано СМ слизової оболонки сечового міхура. Через розлади сечовипускання, що проявлялися дизурією, нічними позивами, явищами підтікання сечі, 72 (82,6%) пацієнткам виконано КУД. Як контрольні показники використовували результати уродинамічного дослідження 15 здорових жінок.

Результати. У результаті обстеження пацієнток було поділено на три групи. У 1-шу групу включено 32 (44,4%) пацієнтки без уродинамічних порушень; у 2-гу групу – 26 (36,1%) жінок, в яких під час уродинамічного дослідження виявлено ізольоване підвищення чутливості до наповнення сечового міхура; у 3-тю групу – 14 (19,5%) пацієнток, в яких почастішання сечовипускань супроводжувалося гіперактивними скороченнями сечового міхура. Визначені такі особливості уродинамічних показників: у контрольній групі цистометричний об’єм досягав у середньому 298,21 ± 16,45 мл; у пацієнток без уродинамічних порушень – 281,49 ± 13,21 мл, водночас як у пацієнток з явищами підвищеної чутливості – 157,24 ± 14,32 мл (p < 0,05). У жінок з явищами гіперактивного скорочення сечового міхура цей показник був ще нижчим і становив 128,06 ± 9,05 мл (p < 0,05).

Гіперактивність сечового міхура виявлена у 19,5% пацієнток зі СМ слизової оболонки сечового міхура, що проявлялося достовірним (p < 0,05) зниженням порівняно з контрольними значеннями цистометричного об’єму (128,06 ± 9,05 проти 298,21 ± 16,45 мл), першого відчуття позиву (102,51 ± 17,32 проти 64,18 ± 7,33 мл), нормального позиву (191,29 ± 16,74 проти 95,79 ± 8,21 мл), максимально сильного позиву (284,21 ± 12,70 проти 110,79 ± 14,26 мл).

Порівнюючи показники максимального потоку сечовипускання (Q_max, мл/с), максимального детрузорного тиску під час сечовипускання (Pdet_max, см вод. ст.) при максимальному потоку сечі та показники тиск – потік (PdetQ_max, см вод. ст.) у жінок досліджуваних груп, порівняно з показниками контрольної групи, не виявлено достовірної різниці (p > 0,05).

Висновки. Проведення КУД, що включає як неінвазивні, так і інвазивні компоненти, дозволяє уточнити ступінь тяжкості, природу порушень сечовипускання та призначити за потреби додаткове лікування.